розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемма", третя особа - Виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання права власності та за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги, - Виконавчого комітету Одеської міської ради, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемма" про зобов'язання знести самочинно побудований багатокімнатний житловий будинок, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу судді апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2015 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемма" (далі - ТОВ "Лемма"), третя особа - Виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання права власності.

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги, - Виконавчий комітет Одеської міської ради, звернувся до суду з позовом до ТОВ "Лемма" про зобов'язання знести самочинно побудований багатокімнатний житловий будинок.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, в задоволенні позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради відмовлено.

Ухвалою судді апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2015 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2007 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суддя апеляційного суду вказував на те, що ОСОБА_4 не виконав вимоги ухвали про залишення його апеляційної скарги без руху.

Проте такого висновку апеляційний суд дійшов передчасно.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 (va11p710-07) зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України (1618-15) , де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15.

Установлено, що у вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2007 року, вказуючи на те, що рішенням суду першої інстанції порушені його права.

Ухвалою судді апеляційного суду Одеської області від 07 жовтня 2010 року вказану апеляційну скаргу залишено без руху з наданням строку для виконання вимог ухвали, а саме: за апеляційну скаргу не сплачено судовий збір; не вказані поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення; до апеляційної скарги не додано документів, які підтверджують, що права апелянта порушено.

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 на виконання вимог зазначеної ухвали судді апеляційного суду надіслав до апеляційного суду клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, квитанцію про сплату судового збору та зазначив, в чому, на його погляд, полягає порушення його прав ухваленим судом першої інстанції рішенням.

Однак, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суддя апеляційного суду на вказане жодної уваги не звернув, відмовив у відкритті апеляційного провадження, вказуючи на невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надаючи оцінку доводам ОСОБА_4 щодо незгоди з його доводами про те, що порушені його права рішенням суду першої інстанції, не звернув уваги на правову позицію Верховного Суду України, а також на те, що перелік підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження наведено у ст. 297 ЦПК України, зазначений перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Судові процедури повинні бути справедливими (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так як особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду.

Ураховуючи викладене та положення п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною та підлягає скасуванню, а справа передачі до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу судді апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2015 року скасувати, справу передати до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.