Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К.,

Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Харківська товарна біржа, Орган опіки та піклування - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визнання права власності на частину квартири та визнання коштів спільними, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2015 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: Харківська товарна біржа, Орган опіки та піклування - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визнання права власності на частину квартири та визнання коштів спільними, посилаючись на те, що 30 грудня 2014 року йому стало відомо, що він був власником половини двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

29 січня 1994 року зазначена квартира була приватизована, та в результаті приватизації він та його мати ОСОБА_4 набули право власності на цю квартиру в рівних частках.

ОСОБА_4 продала зазначену квартиру та в той же день, 23 грудня 1994 року, на Харківській товарній біржі за отримані від продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 спільні грошові кошти придбала на своє ім'я трикімнатну квартиру АДРЕСА_3, при цьому не внесла його в число співвласників квартири, тим самим позбавивши його права власності на частину квартири АДРЕСА_3.

Про порушення своїх прав він дізнався лише у грудні 2014 року, отримавши судову повістку з апеляційного суду Харківської області області, і тоді же дізнався про існування позову ОСОБА_4 до нього про позбавлення права користування житлом та виселення, при цьому ОСОБА_4 завжди стверджувала, що він є співвласником спірної квартири.

Квартира АДРЕСА_3 є його єдиним житлом, де він проживав разом із матір'ю ОСОБА_4 та відчимом ОСОБА_5 з 1995 року і проживає на теперішній час.

ОСОБА_3 просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2015 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 липня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення за захистом порушеного права.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Статтями 213, 214, 316 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду повністю не відповідає.

Установлено, що ОСОБА_3 є сином ОСОБА_4

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 27 січня 1994 року власниками квартири АДРЕСА_1 були ОСОБА_3 та ОСОБА_4

07 січня 1989 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_5

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Московської районної ради народних депутатів від 06 грудня 1994 року № 211/6 дозволено ОСОБА_4 від імені неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, оформити договір купівлі-продажу вказаної квартири.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 грудня 1994 року № Н2-984, укладеного на Харківській товарній біржі, ОСОБА_4, яка діяла також від імені неповнолітнього ОСОБА_3, продала двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 250 000 000 карбованців.

У цей же день на Харківській товарній біржі було укладено договір купівлі-продажу № Н-619, відповідно до якого ОСОБА_4 придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 за 300 000 000 карбованців.

Спірна квартира була придбана ОСОБА_4 та зареєстрована на її ім'я за кошти, отримані від реалізації квартири АДРЕСА_1, яка була спільною сумісною вланістю ОСОБА_4 та ОСОБА_3, який на момент укладання договір був малолітнім - 11 років.

Отже, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про те, що договір купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_3 був укладений без урахування інтересів позивача ОСОБА_3, який на час укладання договору був малолітнім, було порушено його право власності, є обґрунтованим.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом першої інстанції встановлено, що про порушення свого права позивач дізнався у грудні 2014 року, коли отримав кореспонденцію про розгляд апеляційної скарги у справі про позбавлення його права користування спірною квартирою та виселення.

Апеляційний суд, вказуючи на те, що, вирішуючи питання про отримання паспорта, реєстрацію у квартирі, позивач не міг не знати, хто є власником квартири, жодним чином не підтверджується.

Доводи про те, що інформацію про власника квартири і підстави її придбання з моменту повноліття позивач мав можливість отримати при наявності бажання, не оспорюються позивачем, однак у цьому в нього не було потреби, потреба виникла у зв'язку зі зверненням його матері до суду про позбавлення його права на спірну квартиру, саме тоді він і дізнався про порушення його прав.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач знав про порушення своїх прав з часу досягнення ним повноліття.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог

За таких обставин суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2015 року скасувати, рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 липня 2015 року залишити в силі.