розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_4 про визначення суми заборгованості з аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2015 року,

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2008 року з ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей. Однак відповідач обов'язок зі сплати аліментів належним чином не виконував, у результаті чого утворилась заборгованість, з урахуванням неустойки за прострочення сплати аліментів, за період з 1 липня 2008 року по 1 травня 2014 року у розмірі 275 887 грн 12 коп. Просила задовольнити позов.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що такий спосіб захисту права, як визначення розміру заборгованості з аліментів не передбачений ст. 16 ЦК України та не може бути способом захисту цивільних прав та інтересів.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2008 року стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, щомісячно по 5 тис. грн на кожну дитину до досягнення кожною дитиною повноліття, починаючи стягнення з 1 липня 2008 року. Зазначене рішення набрало законної сили 28 жовтня 2008 року, 29 жовтня 2008 року видано виконавчий лист.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2010 року встановлено розмір стягування з ОСОБА_4 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання двох неповнолітніх дітей, на кожну дитину по 500 грн до досягнення ними повноліття.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2013 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 50 тис. грн, яке набрало законної сили 11 березня 2013 року.

На підставі судових рішень про стягнення аліментів 23 грудня 2012 року державним виконавцем ВДВС Солом'янського РУЮ м. Києва винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження.

Відповідно до довідки-рахунку заборгованості від 14 квітня 2014 року розмір заборгованості ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на кожну дитину становить 210 887 грн, неустойки 50 тис. грн, а у загальному розмірі 260 887 грн, за зведеним виконавчим провадженням 280 887 грн 12 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав відсутності такого способу захисту, як визначення розміру заборгованості з аліментів, суди не звернули уваги на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошові сумі.

Стаття 184 СК України передбачає можливість визначення розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошові сумі.

Це відповідна (фіксована) сума коштів на утримання дитини, яка не є одноразовим платежем, а твердою грошовою сумою, визначеною судом на утримання дитини до її повноліття.

Згідно із ч. 4 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із ч. 1 ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення.

Відповідно до п. 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" (v0006740-14) судам необхідно враховувати, що розмір заборгованості за виконавчим документом про стягнення аліментів державний виконавець повинен визначати, керуючись вимогами ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", відповідними нормами сімейного законодавства, а також постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (146-93-п) (з наступними змінами) "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб". При цьому він не може вирішувати питання про повне або часткове звільнення від сплати заборгованості. Спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України (1618-15) , або у позовному провадженні.

За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову з підстав відсутності такого способу захисту, як визначення розміру заборгованості з аліментів, суди не звернули уваги на те, що позивач має право звернутись до суду як з позовом до державного виконавця, так і в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, при цьому спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Отже, у зв'язку із неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.