Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Парінової І.К., Дем'яносова М.В., Ступак О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 вересня 2015 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 17 квітня 2009 року між ним та ОСОБА_6 (попереднім власником житлового будинку) був укладений договір оренди житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1. 24 квітня 2009 року між ними було укладено додаткову угоду до договору оренди, відповідно до умов якої ОСОБА_6 надав згоду на проведення капітального ремонту вказаного вище житлового будинку та погодився із видами та обсягом робіт, передбаченими кошторисом від 24 квітня 2009 року № 2-1-1 на загальну суму 142 098 грн. 03 листопада 2009 року між ними була укладена додаткова угода № 2 до договору оренди, згідно з якою орендодавець погодився із видами, обсягом та вартістю робіт за договором про виконання робіт з ремонту житлового будинку від 28 квітня 2009 року № 28 та з актами приймання виконаних підрядних робіт, а саме: за травень 2009 року у розмірі 55 107 грн 60 коп., за липень 2009 року у розмірі 51 728 грн 40 коп., за серпень 2009 року у розмірі 55 819 грн 20 коп. та за жовтень 2009 року у розмірі 28 677 грн 60 коп. Всього за виконані роботи позивач сплатив 191 332 грн 80 коп. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути на його користь із ОСОБА_5, якому ОСОБА_6 10 листопада 2010 року подарував житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, витрачені на капітальний ремонт вказаного житлового будинку кошти у розмірі 180 532 грн 80 коп. із відрахуванням орендної плати за період з 01 серпня 2010 року по 01 серпня 2013 року, виходячи із розміру орендної плати у розмірі 300 грн на місяць.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2014 року позов задоволено частково, стягнуто на користь ОСОБА_4 із ОСОБА_5 131 366 грн 19 коп. на відшкодування витрат на поліпшення нерухомого майна та 509 грн. 91 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 вересня 2015 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2014 року змінено в частині розміру коштів стягнутих на поліпшення нерухомого майна та судових витрат. Стягнуто на користь ОСОБА_4 із ОСОБА_5 88 958 грн 06 коп. на відшкодування витрат на поліпшення нерухомого майна, 1 833 грн 06 коп. на відшкодування витрат на оплату судової експертизи та 884 грн 61 коп. судового збору. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 776 ЦК України, якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: 1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту; 2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Згідно з ч. 3 ст. 778 ЦК України, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення на користь ОСОБА_4 із ОСОБА_5 різниці між підтвердженою сумою витрат на поліпшення житлового будинку (погодженою із попереднім власником ОСОБА_6 актами приймання виконаних підрядних робіт) та сумою орендної плати. Також, судом апеляційної інстанції на підставі ст. 88 ЦПК України зроблено правильний висновок стосовно зміни розміру судового збору та витрат з оплати повторної судової експертизи, що підлягає стягненню, оскільки своїм рішенням було змінено рішення суду першої інстанції в частині розміру суми відшкодування витрат на поліпшення нерухомого майна.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, викладених в оскаржуваних рішеннях, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, та не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи було допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2014 року у незмінній апеляційним судом його частині та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 вересня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.