розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки "Християнська злагода" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року,

У жовтні 2014 року кредитна спілка "Християнська злагода" (далі - КС "Християнська злагода") звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 140 000 грн боргу за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що на підставі кредитного договору від 26 вересня 2007 року № 352/07 КС "Християнська злагода" надала ОСОБА_3 кредит в сумі 50 000 грн, що є еквівалентом 9 900,99 доларів США, строком на 36 місяців - до 26 вересня 2010 року, що підтверджується видатковим касовим ордером № 5762.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, у зв'язку з чим станом на 30 вересня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 140 000 грн, з якої 50 000 грн - тіло кредиту та 90 000 грн - заборгованість за відсотками, позивач просив стягнути її з відповідача.

Одночасно позивач звернувся з клопотанням про поновлення строку для звернення до суду в цій справі, який пропущений з поважних причин.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 31 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року апеляційну скаргу КС "Християнська злагода" задоволено, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 31 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Поновлено КС "Християнська злагода" строк позовної давності для звернення до суду.

Позов КС "Християнська злагода" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КС "Християнська злагода" заборгованість за кредитним договором від 26 вересня 2007 року № 352/07 у сумі 140 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення КС "Християнська злагода" на неї, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності за кредитним договором, оскільки строк кредитного договору сплив у 2010 році, а позивач звернувся до суду з позовом лише в жовтні 2014 року, а також враховуючи відповідну заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності та відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що строк позовної давності пропущено КС "Християнська злагода" з поважних причин, а тому оскільки ОСОБА_3 належним чином не виконував умови кредитного договору, з нього має бути стягнута заборгованість за кредитним договором відповідно до вимог ст. ст. 526, 543, 554, 1048, 1054 ЦК України.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 26 вересня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_3 укладено договір № 352/07 про надання кредиту, згідно з умовами якого останній отримав споживчий кредит в розмірі 50 000 грн 00 коп. із сплатою 60 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості до 26 вересня 2010 року (а. с. 4-10).

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_3 укладено договір застави майна, відповідно до якого для забезпечення своєчасного повернення отриманого кредиту останній передав кредитній спілці майно, зазначене в додатку 1 до цього договору (а. с. 12).

Крім того, згідно з договором поруки № 352/07, укладеним цього ж дня між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_3, остання є поручителем та зобов'язалась солідарно відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань позичальником ОСОБА_3 (а. с. 11).

Звертаючись до суду з указаним позовом, КС "Християнська злагода" посилалася на те, що ОСОБА_3 вимоги за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на дату звернення з позовом до суду у відповідача наявна заборгованість перед кредитною спілкою в розмірі 140 000 грн 00 коп.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За приписами статті 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові.

Разом з тим, якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

У підтвердження поважності пропуску строку позовної давності позивачем надано лист ГУ МВС України у Львівській області від 16 січня 2014 року № 2/348, у якому зазначено, що слідчим управлінням порушено кримінальну справу № 141-2596 за фактом заволодіння коштами КС "Християнська злагода", у зв'язку із чим упродовж березня 2009 року були вилучені документи, що стосуються діяльності спілки (а. с. 15).

Колегія суддів касаційного суду вважає, що суд першої інстанції, встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, врахував, що позивачем не надано будь-яких документів у підтвердження того, що позивач звертався до СУ ГУ МВС України у Львівській області з вимогою про повернення кредитної справи відповідача, строк кредитного договору сплив у 2010 році, а позивач звернувся до суду з позовом лише в жовтні 2014 року, а також, враховуючи відповідну заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності та обізнаність позивача про порушення його прав, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, не встановивши жодних порушень норм процесуального права при дослідженні доказів у справі, вдався до переоцінки письмових доказів, які були досліджені місцевим судом з додержанням норм матеріального та процесуального права, дійшовши помилкового висновку про наявність підстав для поновлення строку позовної давності та стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що під час встановлення фактичних обставин справи судом першої інстанції дотримані норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права, а тому скасоване апеляційним судом помилково.

Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року скасувати, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 31 липня 2015 року залишити в силі.