розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Полку патрульно-постової служби міліції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, автогосподарства Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, треті особи: ОСОБА_5, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах", про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2015 року,

У червні 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 27 серпня 2010 року по вул. Заболотного у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода в результаті порушення правил дорожнього руху інспектором патрульної служби першого взводу кавалерійської роти Полку патрульно-постової служби при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - ГУ МВС України в м. Києві) ОСОБА_5, який керував службовим автомобілем "Iveco Eurocargo", спеціальний номерний знак НОМЕР_2, під час виконання службових обов'язків. У результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль "Daewoo Lanos", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, останній отримав тілесні ушкодження, а пасажир ОСОБА_4 отримала ушкодження здоров'я. Вину водія ОСОБА_5 у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді встановлено вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2012 року, за яким його засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України. За таких обставин ОСОБА_3 просив стягнути майнову шкоду у розмірі 218 055 грн 40 коп. та у рахунок відшкодування моральної шкоди 2 000 000 грн. ОСОБА_4 просила стягнути 1 000 000 грн у рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ГУ МВС України в м. Києві, Полку патрульно-постової служби міліції ГУ МВС України в м. Києві, автогосподарства ГУ МВС України в м. Києві, треті особи: ОСОБА_6, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - ПАТ "СК "Інгосстрах"), про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ГУ МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування майнової шкоди 16 283 грн 41 коп., у рахунок відшкодування моральної шкоди 20 тис. грн, що разом складає належну до стягнення суму в розмірі 36 283 грн 41 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Полку патрульно-постової служби міліції ГУ МВС України в м. Києві, автогосподарства ГУ МВС України в м. Києві відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_4 до ГУ МВС України в м. Києві, полку патрульно-постової служби міліції ГУ МВС України в м. Києві, автогосподарства ГУ МВС України в м. Києві залишено без задоволення.

Справа неодноразово переглядалася в апеляційному порядку.

Останнім рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2015 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах із полком патрульно-постової служби ГУ МВС України в м. Києві, який хоч і є самостійним мобільним стройовим підрозділом, але входить до складу ГУ МВС України в м. Києві, до повноважень якого віднесено кадрове та матеріально-технічне забезпечення полку.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що відповідно до ст. 119 ЦПК України позовні вимоги до полку патрульно-постової служби ГУ МВС України в м. Києві та Автогосподарства ГУ МВС України у м. Києві позивачам пред'явлені не були. Таким чином, ГУ МВС України у м. Києві не є належним відповідачем у справі.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

За змістом цієї норми закону для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду), так і певних спеціальних умов. До таких спеціальних умов належать: перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу. Якщо шкода завдана працівником у робочий час, але діями, які не пов'язані з виконанням трудових (службових) обов'язків, роботодавець відповідальності нести не буде.

Судами установлено, що наказом полку патрульно-постової служби міліції ГУ МВС України у м. Києві від 5 червня 2009 року № 83 о/с ОСОБА_5 призначено інспектором патрульної служби першого взводу кавалерійської роти. Наказом командира полку патрульно-постової служби ГУ МВС України в м. Києві від 26 травня 2010 року № 64 у зв'язку із службовою необхідністю закріплено інспектора патрульної служби кавалерійської роти молодшого сержанта міліції ОСОБА_5 за службовим автомобілем "Івеко", спеціальний номерний знак НОМЕР_2. Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за реєстраційним № 111454 убачається, що власником автомобіля "Iveco Eurocargo", спеціальний номерний знак НОМЕР_2, є Автогосподарство ГУ МВС України у м. Києві.

Крім того, установлено, що 27 серпня 2010 року інспектор патрульної служби першого взводу кавалерійської роти полку патрульної служби ГУ МВС України у м. Києві ОСОБА_5, керуючи технічно справним службовим автомобілем "Iveco Eurocargo", порушив п. п. 10.1, 10.3, 10.4 ПДР (1306-2001-п) та допустив зіткнення з автомобілем "Daewoo Lanos", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2012 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 286 КК України.

Зазначеним вироком також установлено, що відповідно до висновків комплексної судово-медичної та автотехнічної експертизи від 28 липня 2011 року № 116/2627-11 ОСОБА_3 завдано закрито травму грудної клітини у вигляді перелому правої ключиці із зміщенням уламків, що за ступенем тяжкості відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Порушення водієм ОСОБА_5 п. п. 10.1, 10.3, 10.4 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) знаходиться у прямому причинному зв'язку із виникненням зазначеної ДТП та завданням потерпілому ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 3 жовтня 2013 року до участі у справі в якості відповідачів залучено автогосподарство ГУ МВС України в м. Києві та полк патрульно-постової служби ГУ МВС України в м. Києві.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що у порядку ст. 119 ЦПК України позовних вимог до полку патрульно-постової служби ГУ МВС України в м. Києві та Автогосподарства ГУ МВС України в м. Києві заявлено не було, а ГУ УМВС України в м. Києві не є належним відповідачем.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Суд першої інстанції всупереч ст. ст. 212- 215 ЦПК України не звернув уваги, що підстави позову визначає позивач і такими є не норми матеріального права, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, у разі посилання позивача не на ту норму закону суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає. Суд не звернув уваги на те, що позивач пред'явив вимоги до полку патрульно-постової служби ГУ МВС України в м. Києві, а згідно положень ст. 11 ЦПК України, зазначене є обов'язковим для суду.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом. Апеляційний суд усунути такі порушення норм процесуального права суду першої інстанції не може, оскільки не наділений такими повноваженнями, позовні вимоги уточнюються у суді першої інстанції.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.