головуючого Гвоздика П.О., суддів: Завгородньої І.М., Мартинюка В.І., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 20 серпня 2015 року,

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилалось на те, що 25 грудня 2006 року між сторонами укладений кредитний договір № 44188 cred, відповідно до якого ОСОБА_6 отримала кредит в розмірі 2 000 доларів США строком до 23 жовтня 2007 року зі сплатою 25 % річних. У зв'язку з порушенням умов виконання кредитного договору у ОСОБА_6 виникла заборгованість у розмірі 6 713,24 доларів США. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 вересня 2010 року зі ОСОБА_6 стягнуто на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 3 446,68 доларів США. Враховуючи те, що відповідачкою не виконано судове рішення, позивач просить стягнути з неї заборгованість в розмірі 3 266,56 доларів США.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 20 серпня 2015 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено з інших підстав.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги апеляційним судом у повному обсязі не дотримано.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що банком пропущено строк позовної давності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з безпідставності заявлених позовних вимог, оскільки є рішення суду, яким з боржника вже стягнута заборгованість за кредитним договором, однак він не виконує його, а тому має нести відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачену ст. 625 ЦК України, про яку позивач не заявляв.

Судами встановлено, що 25 грудня 2006 року між позивачем та відповідачкою укладений кредитний договір № 44188 cred, відповідно до якого ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 2 000 доларів США строком до 23 жовтня 2007 року зі сплатою 25 % річних.

У зв'язку з порушенням умов виконання кредитного договору у ОСОБА_6 виникла заборгованість у розмірі 6 713,24 доларів США. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 вересня 2010 року зі ОСОБА_6 стягнуто на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 3 446,68 доларів США.

Банк пред'явив позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 266,56 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 430,31 доларів США та заборгованості за відсотками за користування кредитом 5 282,93 доларів США, з урахуванням уже стягнутих за рішенням суду - 3 446,68 доларів США. Ця заборгованість утворилась після винесення судового рішення, яким з боржника було стягнуто на користь позичальника заборгованість за кредитним договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою у момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом ч. 3 ст. 1049 ЦК України не припиняє обов'язку позичальника сплати проценти за користування грошима, передбачені статтею 1048, та суму, передбачену статтею 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Така правова позиція висловлена і у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року (справа № 6-369цс15).

Однак апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин вказані норми матеріального права та зробив хибний висновок, що банк не має права для нарахування відсотків за користування кредитом, оскільки позичальник судове рішення не виконала, борг не повернула, а тому фактично користується коштами кредитора, а отже, має сплачувати відсотки за їх користування.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦКУ, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-25цс15.

Разом з тим з матеріалів цивільної справи вбачається, що відповідачка не була повідомлена про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, з заявою про застосування строків позовної даності не зверталася, тому рішення суду першої інстанції також не може бути залишене в силі.

Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли фактичні обставини належним чином не встановлені та не перевірені, ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування, як про це просив представник ПАТ "КБ "ПриватБанк", однак при скасуванні судових рішень як першої, так і апеляційної інстанцій справа підлягає передачі до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 20 серпня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.