розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Оболонь", третя особа - генеральний директор публічного акціонерного товариства "Оболонь" Булах Ігор Васильович, про стягнення недонарахованої і невиплаченої оплати за роботу у святкові дні, вихідні дні, стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, покладання зобов'язань про видачу трудової книжки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 2 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що він з 2 квітня 2009 року працював у публічному акціонерному товаристві "Оболонь" (далі - ПАТ "Оболонь") на посаді супервайзера у девізії № 290, його робоче місце знаходилось у м. Запоріжжі, у своїй діяльності використовував службовий автомобіль. 1 липня 2014 року позивача у телефонному режимі повідомлено про звільнення на підставі його заяви за власним бажанням. 3 липня 2014 року на його розрахунковий рахунок було перераховано грошові кошти у сумі 18 094 грн як розрахунок при звільненні, але відповідачем до теперішнього часу не проведено повних розрахунок за роботу у святкові та вихідні дні. Крім того, вважав, що йому не виплачена заробітна плата за квітень 2014 року, а також не видана трудова книжка. Просив суд стягнути з відповідача недонараховану та невиплачену оплату за роботу у вихідні та святкові дні у сумі 10 412 грн 13 коп., заробітну плату за квітень 2014 року у розмірі 7 147 грн, стягнути середній заробіток за період з 1 липня 2014 рік по 29 січня 2015 рік у сумі 50 600 грн. за час затримки розрахунку при звільненні, зобов'язати відповідача видати трудову книжку та стягнути судові витрати у справі.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 2 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем не надано доказів того, що він працював у вихідні та святкові дні на підставі наказу чи розпорядження адміністрації підприємства. За відсутності таких наказів чи розпоряджень подорожні листи свідчать про переміщення позивача на транспортному засобі, який належить ПАТ "Оболонь", а не підтверджують виконання трудових обов'язків. З наданих табелів робочого часу не убачається того, що ОСОБА_5 працював у вихідні та святкові дні. Також позивачем пропущено строк звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та виходив із того, що відповідач не довів, що він працював у вихідні та святкові дні, а також звернувся до суду з пропуском строку.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами установлено, що ОСОБА_5 працював у ПАТ "Оболонь" з 2 квітня 2009 року по 27 травня 2014 року супервайзером у дивізії № 290. За заявою ОСОБА_5 від 27 травня 2014 року його звільнено за угодою сторін, наказом від 27 червня 2014 року № 3668/к з 30 червня 2014 року. Під час роботи у ПАТ "Оболонь" ОСОБА_5 використовував службовий автомобіль.

Згідно із п. 3.1 строкового трудового договору від 27 травня 2014 року ОСОБА_5 встановлюється 6-денний сорокагодинний робочий тиждень з одним вихідним днем - у неділю.

Як на підставу роботи у вихідні дні ОСОБА_5 посилається на подорожні листи від 3, 4 січня, 25 квітня, 2, 3 травня, 13, 28 червня, 24 серпня 2011 року, 9 січня, 16 квітня, 2 травня, 9 травня, 4 червня 2012 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 71 КЗпП України залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Суди дійшли висновку про те, що позивачем ОСОБА_5 при наявності подорожних листів не було надано наказу чи розпорядження адміністрації підприємства про роботу у вихідні чи святкові дні, а тому позов не є доведеним.

При цьому судами також зазначений висновок про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (ч. 3 ст. 355 ЦПК України).

Судами установлено, що ОСОБА_5 звільнено 30 червня 2014 року, а з позовом до суду позивач звернувся 17 листопада 2014 року, тому він пропустив строк звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 233, ст. 234 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі пропуску з поважних причин цього строку суд може поновити цей строк.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) судам роз'яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Проте, оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін.

Таким чином, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не доведено факту роботи у вихідні та святкові дні, при цьому зазначено висновок, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд розглянув справу з порушенням цієї норми.

Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 308, 315 ЦПК України не усунув існуючі суперечності в рішенні суду першої інстанції, зокрема висновок щодо безпідставності заявлених вимог та пропуск строку звернення до суду.

Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені всі фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судове рішення апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.