розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що в період із травня 2011 року по липень 2013 року між нею та ОСОБА_2 було укладено в усній формі десять договорів позики, згідно яких останній отримав кошти в розмірі 5 600 доларів США, 4 200 євро та 252 900 грн, які зобов'язався повернути на її першу вимогу. У період із листопада 2012 року по лютий 2015 року відповідач повернув 2 500 доларів США, 200 євро, 168 500 грн. Посилаючись на те, що борг позичальника становить 84 400 грн, 3 100 доларів США, що станом на 9 квітня 2015 року еквівалентно 72 881 грн, 4 000 євро, що станом на 9 квітня 2015 року еквівалентно 102 120 грн, а всього - 259 401 грн, просила задовольнити позов.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 4 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в розмірі 259 401 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст. 1047 цього Кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як установлено апеляційним судом та вбачається із матеріалів справи, відповідно до пояснень, які відбирались у ОСОБА_2 дільничним інспектором міліції Берегівського РВ УМВС України в Закарпатській області при проведенні перевірки за заявою ОСОБА_1, відповідач визнавав, що отримував грошові кошти від позивача у період із 2011 року по 2013 рік у сумі 5 600 доларів США, 4 200 євро та 252 900 грн, повернути які повністю не мав можливості у зв'язку із скрутним матеріальним становищем. Також він підтвердив, що розмір його боргу складає 3 100 доларів США, 4 000 євро та 84 400 грн. У поясненні ОСОБА_2 власноручно вказав, що пояснення з його слів записано вірно, ним прочитано і таке скріплено його підписом.

За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що зазначене пояснення є допустимим письмовим доказом, яким підтверджується укладення між сторонами договорів позики та наявність заборгованості за ними у відповідача перед позивачем, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні, вони не спростовують наведеного і зроблених в оскаржуваному рішенні апеляційного суду висновків.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,