розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Одеська міська рада, про усунення від права на спадкування за законом, встановлення факту проживання однією родиною та визнання права на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що після смерті її матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1. Вона, як спадкоємець першої черги, звернулася із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки на момент визнання договору довічного утримання недійсним ОСОБА_4 померла та не встигла перереєструвати право власності на своє ім'я.

ОСОБА_3 звернулася до суду зустрічним позовом до ОСОБА_2, третя особа Одеська міська рада, про усунення від права на спадкування за законом, встановлення факту проживання однією родиною та визнання права на спадкове майно, посилаючись на те, що вона проживала разом із ОСОБА_4 з 2003 року, доглядала за нею та сплачувала всі комунальні послуги, та у разі усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом виступає як спадкоємець четвертої черги після смерті ОСОБА_4

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року, позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1, (загальною площею 32,35 кв. м, житловою площею 17,10 кв. м).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судами встановлено, що 25 квітня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, за яким ОСОБА_3 передано у власності квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 вищезазначений договір довічного утримання визнано недійсним та сторони правочину повернуті в попередній стан.

Зазначене рішення суду не оскаржено та набрало законної сили.

Після цього у ОСОБА_2 виникло право на спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4, вона звернулася із заявою до нотаріальної контори, однак їй було відмовлено у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

11 червня 2014 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_2 встановлено додатковий строк для прийняття спадщини в порядку спадкування за законом.

ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак постановою нотаріуса їй відмовлено у зв'язку з тим, що на момент визнання договору довічного утримання недійсним ОСОБА_4 померла та не встигла перереєструвати право власності на своє їм я.

З роз'яснень, викладених у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7 (v0007700-08) вбачається, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_3 разом із померлою ОСОБА_4 однією сім'єю більш п'яти років на час відкриття спадщини. Крім цього встановлено, що ОСОБА_3 з 04 грудня 1971 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 1224 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, поданих судом у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України (2947-14) не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів того, що ОСОБА_4 перебувала у безпорадному стані та потребувала допомоги ОСОБА_3 не надано.

Отже, встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 травня 2015 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року залишити без змін.