Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І., Закропивного О.В., Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Тимків Інеси Миколаївни, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, публічне акціонерне товариство "Фольксбанк", Франківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, приватне спеціалізоване підприємство "Львівські виробничі та інвестиційні системи", про визнання аукціонних торгів та свідоцтва про право власності недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 3 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 листопада 2015 року,

У листопаді 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, який у подальшому було уточнено, посилаючись на те, що 5 травня 2004 року він разом з дружиною - ОСОБА_7 - уклали з ОСОБА_8 і ОСОБА_9 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, право власності на яку вони зареєстрували у встановленому законодавством порядку. Пізніше йому стало відомо, що ще до продажу вказаної квартири вона знаходилася під арештом у зв'язку із невиконанням ОСОБА_8 своїх зобов'язань перед публічним акціонерним товариством "Фольксбанк", проте на час укладання договору купівлі-продажу він свої зобов'язання перед банком виконав у повному обсязі, про що свідчить письмове підтвердження державного виконавця відділу державної виконавчої служби Франківського районного управління юстиції у м. Львові про зняття з під-арешту спірної квартири. Відсутність заборони на відчуження квартири також було встановлено на момент її продажу нотаріусом Нор Н.М., яка посвідчувала договір купівлі-продажу. Проте 26 грудня 2008 року йому стало відомо, що 16 жовтня 2001 року між відділом державної виконавчої служби Франківського районного управління юстиції у м. Львові та приватним спеціалізованим підприємством "Львівські виробничі та інвестиційні системи" було укладено договір про підготовку до реалізації та реалізацію на аукціонних торгах заставленого майна, а саме квартири АДРЕСА_1. 26 лютого 2002 року було проведено аукціонні торги, переможцем яких стала ОСОБА_5, яка на підставі акту про аукціонні торги одержала свідоцтво на право власності на спірну квартиру.

З огляду на викладене ОСОБА_4 просив суд визнати аукціонні торги з продажу квартири, які оформленні протоколом проведення аукціону № 4 від 26 лютого 2002 року і актом про аукціонні торги від 12 березня 2002 року, а також свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру, видане 13 листопада 2002 року приватним нотаріусом Тимків І.М., недійсними.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 3 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 2 листопада 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що підстав, передбачених чинним законодавством, для визнання недійсними аукціонних торгів, проведених 26 лютого 2002 року, та свідоцтва про право власності від 13 листопада 2002 року на спірну квартиру позивач не довів, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України). При цьому суди вірно виходили з того, що ОСОБА_8 і ОСОБА_9 не мали повноважень власників на продаж спірної квартири ОСОБА_4 і ОСОБА_7 5 травня 2004 року, оскільки ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2006 року скасовано рішення Франківського районного суду від 9 березня 2004 року із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_8 і ОСОБА_11 про встановлення факту належності на праві приватної власності ОСОБА_12, ОСОБА_13 по 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, встановлення факту спадкоємництва заявників та прийняття спадщини після смерті ОСОБА_12 та ОСОБА_14 Отже, втрачені ті правові наслідки, які випливали із скасованого рішення суду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ухвалою Верховного Суду України від 11 лютого 2010 року залишено без змін рішення апеляційного суду Львівської області від 23 липня 2009 року, яким позов ОСОБА_5 задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 5 травня 2004 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_11 та ОСОБА_4 і ОСОБА_7 (а. с. 178-180, т. 5).

Отже, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог у позові ОСОБА_4 судами вірно відмовлено.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не застосували Положення "Про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 року № 1448 (1448-97-п) з відповідними змінами, не є підставою для скасування з формальних підстав законного і справедливого рішення суду, оскільки це не вплинуло на правильне вирішення справи (ч. 2 ст. 337 ЦПК України).

Таким чином судові рішення є законними і обґрунтованими й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 3 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 листопада 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.