розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору співвласників спільного будинку про встановлення порядку користування частками будинку в натурі та виділ частки в натурі, за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2015 року,

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із вищезазначеним позовом, у якому просили визнати недійсним договір співвласників спільного будинку про встановлення порядку користування частками будинку в натурі, посвідчений 29 серпня 1979 року Коломийською державною нотаріальною конторою за реєстром № Д-389, укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_4; провести реальний поділ будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, виділивши реально позивачам відокремлені кожному по ј частині будинку з господарськими будівлями та спорудами, згідно їхньої пропозиції. Зазначили, що даний договір не відповідає часткам, які зазначені в свідоцтві про право на спадщину, позивачі не можуть відповідно обслуговувати свою частину будинку. Окрім цього, вищевказаний договір не було зареєстровано належним чином в органах ОБТІ, відповідно, на їх думку, не наступили правові наслідки. Вважають укладений договір співвласників про встановлення порядку користування частками будинку в натурі фіктивним.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що договором укладеним у 1979 році було визначено право кожного зі співвласників на користування певними приміщеннями. З часу укладення даного договору ОСОБА_2 користується визначеними договором приміщеннями, має окремий вхід в свою частину, жодний з відповідачів не чинить їй перешкод в користуванні її частиною будинку. Більше того, ОСОБА_2 зареєструвала право власності на свою частку і на даний час є власником відокремленої квартири АДРЕСА_1. Тому вимоги позивачів щодо виділення їй часток в натурі, тим більше виділення приміщень, якими вони не користуються згідно договору 1979 року, а також перерозподілу приміщень, є безпідставними.

Згідно зі ст. 118 ЦК України (в редакції 1963) якщо учасники спільної часткової власності на жилий будинок за угодою між собою встановили порядок користування відособленими приміщеннями будинку (квартирами, кімнатами) відповідно до частки кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, то вона обов'язкова і для особи, яка згодом придбає частку в спільній власності на цей будинок.

Судами встановлено, що згідно зі свідоцтвами про право на сладщину від 18 грудня 1963 року позивач ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_4, а також ОСОБА_6 та ОСОБА_8 є спадкоємцями в рівних частках спадкового майна померлого ОСОБА_9, яке складається з житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1

У подальшому ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради від 24 червня 2008 року №181 отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,2 кв. м, житловою площею 18,0 кв. м, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

29 серпня 1979 року між співвласниками будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_4 було укладено договір співвласників спільного будинку про встановлення порядку користування частинами будинку в натурі, договір було посвідчено в Коломийській державній нотаріальній конторі за реєстровим № Д-389.

Після укладення цього договору два співвласника змінилися, однак указаний договір є обов'язковим для нового співвласника, тому вони всі продовжують користуватися приміщеннями, які виділені згідно з договором від 1979 року.

Відповідно до цього договору ОСОБА_2 виділено частину будинку, що складається з приміщення 1-7, 1-6, 1-5, 1-4, жилою площею 17,5 кв. м, що відповідає ідеальній частині 27/100.

У користуванні ОСОБА_4 згідно з цим же договором виділено частину будинку, що складається з приміщень 1-10, 1-11, 1-12, 1/3 частини приміщення 1-1, жилою площею 18,0 кв. м, що відповідає ідеальній частині 26/100.

У користування ОСОБА_6 виділено частину будинку, що складається з приміщень 1-2, 1-3, 1/3 частини приміщення 1-1, жилою площею 18,0 кв. м, що відповідає ідеальній частці 25/100.

У користування ОСОБА_7 виділено частину будинку, що складається з приміщень 1-9, 1-8, 1/3 частини приміщення 1-1, жилою площею 13,6 кв. м, що відповідає ідеальній частці 22/100.

25 жовтня 2003 року ОСОБА_7 відповідно до договору дарування подарувала, а ОСОБА_10 прийняв у дар ј частини житлового будинку, з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1, яка належала дарувателю на підставі свідоцтва про право на спадщину.

13 листопада 2003 року ОСОБА_10 зареєстрував право власності на підставі договору дарування, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

ОСОБА_6 свою частку подарувала ОСОБА_5 у 2001 році.

З 1979 року всі співвласники спірного будинку користуються приміщеннями визначеними договором встановлення користування спірним будинком відповідно до часток у праві спільної часткової власності.

Отже, встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2015 року та ухвала апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2015 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити, рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2015 року залишити без змін.