розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" до Кілійської міської ради, виконавчого комітету Кілійської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, відкритого акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", третя особа - Реєстраційна служба Кілійського районного управління юстиції Одеської області, про виділ в натурі частини нежитлової будівлі, припинення права спільної власності та визнання права власності на виділену в натурі частину нежитлової будівлі, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 20 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 вересня 2015 року,

Товариствоз обмеженою відповідальністю "Приватофис" звернулося до суду з позовом до Кілійської міської ради, виконавчого комітету Кілійської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ВАТ "Українська пожежно-страхова компанія", третя особа - Реєстраційна служба Кілійського районного управління юстиції Одеської області, про виділ в натурі частини нежитлової будівлі, припинення права спільної власності та визнання права власності на виділену в натурі частину нежитлової будівлі.

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 20 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 вересня 2015 року, в задоволенні позовних вимог товариства відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Приватофис" просить скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно зі ст. ст. 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.

Відповідно до ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

З результатів аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що поділ нежитлового приміщення може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини приміщення із самостійним виходом, яка відповідає розміру їхніх часток у приватній власності.

Установлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 13 вересня 2007 року між ТОВ "Приватофіс" та ОСОБА_3, ТОВ "Приватофіс" 12 березня 2009 року виконкомом Кілійської міської ради було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - 26/100 частини нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з цим договором у власність ТОВ "Приватофіс", серед іншого, переходять надвірні споруди № № 1, 2, 3.

Відповідно до інформаційної довідки з реєстру права власності на нерухоме майно від 21 березня 2013 року № 89 співвласниками нерухомого майна - нежитлових будівель, розміщених за вказаною адресою, є: ОСОБА_4 - 30/100 частини; ТОВ "Приватофіс" - 26/100 частини; AT "Українська пожежно-страхова компанія" - 9/100 частини.

Ухвалюючи рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту того, що виділ належної йому частки нежитлових будівель є можливим та реалізація такого права позивача не порушить прав та законних інтересів інших співвласників.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції указував на те, що на виконання приписів ст. 10 ЦПК України щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи 12 березня 2014 року постановлювалась ухвала про виклик представника позивача в попереднє судове засідання для з'ясування питань, зазначених в ст. 130 ЦПК України, в тому числі щодо доказів, які будуть подані позивачем для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин, та вирішення питання про проведення експертизи. Однак представник позивача в черговий раз в судове засідання не прибув та в подальшому знову подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Вказані висновки підтверджуються матеріалами справи.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком судів по їх оцінці, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 334, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" відхилити.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 20 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 вересня 2015 року залишити без змін.