головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євтушенко О.І., Мартинюка В.І., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до військової частини - польова пошта В2731, треті особи: відділ державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції Житомирської області, Новоград-Волинське управління Державної казначейської служби України, про стягнення коштів за порушення грошового зобов'язання, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 20 липня 2015 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до військової частини - польова пошта В2731 про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат.

Посилався на те, що рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2001 року стягнуто з військової частини А-0409 на його користь компенсацію за речове майно у розмірі 2 124 грн 44 коп. та видано виконавчий лист.

Зазначав, що 28 квітня 2013 року він отримав відмову у виконанні вищевказаного рішення суду у зв'язку з виправленнями у виконавчому листі.

Оскільки рішення боржником не виконується, то відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України просив стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати у розмірі 3 845 грн 24 грн. та 3 % річних у розмірі 637 грн 33 коп. у зв'язку з простроченням виплати грошового зобов'язання за рішенням суду від 27 листопада 2001 року, а також видати виконавчий лист на стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 02 вересня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 02 вересня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 травня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з боржника військової частини - польова пошта В2731, який прострочив виконання грошового зобов'язання за рішенням суду від 27 листопада 2001 року, на користь ОСОБА_6 інфляційні втрати у розмірі 5 735 грн 99 коп., 3 % річних - 828 грн 49 коп. та 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 20 липня 2015 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з військової частини - польова пошта В2731 на користь ОСОБА_6 за період з 28 квітня 2011 року по 01 травня 2015 року інфляційні втрати у розмірі 1 244 грн 99 коп., 3 % річних у розмірі 223 грн 09 коп. та 60 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити рішення, яким позов задовольнити повністю.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав їх обґрунтованими, оскільки відповідач повинен був сплатити на користь позивача компенсацію за речове майно, тому таке правовідношення слід вважати грошовим зобов'язанням та на нього поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із засад розумності та справедливості.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що судом не застосовано вимог ст. ст. 257, 267 ЦК України, а тому задовольнив інфляційні нарахування та 3 % річних у межах позовної давності.

З такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Судами встановлено, що рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2001 року стягнуто з військової частини А-0409 м. Новоград-Волинський на користь позивача грошову компенсацію на речове майно у розмірі 2 124 грн 44 коп.

27 грудня 2001 року Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області видано виконавчий лист про стягнення на користь ОСОБА_6 вказаної грошової компенсації.

З листа військової частини А-0409 від 21 травня 2002 року № 454 вбачається, що у останньої відсутні кошти на виплату компенсації за речове майно та рекомендовано позивачу звернутися до органу виконавчої служби у м. Новоград-Волинському для вирішення цього питання.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції від 25 червня 2012 року виконавчий лист було повернуто позивачу.

З фотокопії виконавчого листа вбачається, що виконавчий лист, виданий 27 грудня 2001 року, перебував на виконанні з перервами до 25 червня 2012 року (а. с. 7). Крім того, з листа відділу державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного

управління юстиції від 12 квітня 2013 року № 04.2-08.2/976 вбачається, що виконавчий лист повернутий у зв'язку з недоліками у його оформленні - у ньому виправлено дату набрання рішенням суду законної сили, дату видачі виконавчого листа, відсутні відомості про строк пред'явлення виконавчого документа до виконання (а. с. 10), а не з підстав, що він не підлягає виконанню.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, у зв'язку з поверненням позивачеві виконавчого листа без виконання було порушено його права, і саме з цього моменту необхідно вважати, що позивач дізнався про порушення його прав, а з позовом він звернувся до суду 28 квітня 2014 року, тобто у межах трирічного строку позовної давності.

Тому висновки суду апеляційної інстанції, що позивачем пропущений строк позовної давності, не відповідають обставинам справи.

Апеляційний суд помилково застосував до вказаних правовідносин ст. ст. 257, 267 ЦК України, чим допустив порушення норм матеріального права, а суд першої інстанції при ухваленні рішення не розглянув уточнені позовні вимоги, що потягло неправильне вирішення справи, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена ст. 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

У справі, яка переглядається, спір виник у зв'язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про зобов'язання Міністерства оборони України перерахувати та виплатити грошову компенсацію відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

У правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, при вирішенні спору щодо подібних правовідносин зазначено, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).

Зазначене рішення Верховного Суду України відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для застосування при розгляді спорів у подібних правовідносинах.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 20 липня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.