розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_7 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року,

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, посилаючись на те, що він зареєстрований у АДРЕСА_1, іншого житла він не має, у сторін виникли правовідносини сервітуту за законом на його проживання у цій квартирі, однак відповідачі чинять перешкоди в користуванні квартирою.

ОСОБА_4 просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Вселено ОСОБА_4 в указану квартиру.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що у позивача виникло право сервітуту в силу закону, оскільки позивач був вселений у спірне житло на правах члена сім'ї власника квартири (ст. ст. 64, 156 ЖК України), як в 2001 році, так і в 2011 році зі згоди власників квартири.

Проте таких висновків суди дійшли передчасно.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Указаним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням у обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Установлено, що 11 травня 2001 року ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_4, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2013 року (а. с. 100, 101).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 08 вересня 2000 року було придбано квартиру АДРЕСА_1 у власність у рівних частках на ОСОБА_9 та на її неповнолітнього сина ОСОБА_10, 1993 рокународження (а. с. 102).

На підставі договорів дарування ОСОБА_4 належну їй Ѕ частини вказаної квартири подарувала відповідачам у справі: ј частини своєму синові ОСОБА_10 (договір дарування від 09 квітня 2003 року) та ј частини - своїй матері ОСОБА_6 (договір дарування від 18 червня 2009 року).

ОСОБА_4 двічі був зареєстрований у спірній квартирі, а саме: з 16 квітня 2002 року по 30 червня 2009 року та з 23 вересня 2011 року (а. с. 72).

Друга реєстрація ОСОБА_4 у спірній квартирі відбулася на підставі заяви ОСОБА_4, адресованої директору КП ЖЕК "Татарка", про реєстрацію її чоловіка ОСОБА_4, 1969року народження, у вказаній квартирі, погодженої зі співвласником квартири ОСОБА_10

Згідно з ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Статтею 402 ЦК України визначено порядок встановлення сервітуту. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Частиною 1 ст. 403 ЦК України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном, вказаний обсяг становить зміст сервітуту.

Отже, дійшовши висновку про те, що у позивача виникло право сервітуту, оскільки він був вселений у спірне житло на правах члена сім'ї власника квартири (ст. ст. 64, 156 ЖК України) як у 2001 році, так і в 2011 році зі згоди власників квартири, суди не звернули уваги та не надали жодної оцінки тому, що відбулася зміна співвласників спірної квартири, а саме у 2009 року співвласником квартири замість ОСОБА_4 стала ОСОБА_6 і доказів того, що ОСОБА_6 надавала свою згоду на реєстрацію позивача у 2011 році матеріали справи не містять, та відповідно не встановив, чи виникло у позивача в такому випадку право сервітуту на користування спірною квартирою.

За таких обставин суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України на вказане уваги не звернув та не сприяв всебічному й повному з'ясуванню обставин справи.

Залишаючи без змін вказане рішення суду першої інстанції у порушення ст. 303 ЦПК України, на вказане уваги не звернув і апеляційний суд та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та є відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухвалених у даній справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.