головуючого Дьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - Орган опіки і піклування Нетішинської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 27 серпня 2015 року,

У серпні 2008 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду із зазначеним позовом, в якому просило суд, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу позивачем з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем; виселити з квартири відповідачів, а також неповнолітнього ОСОБА_11 із зняттямвідповідачів з реєстраційного обліку.

Рішенням Нетішинського міського суду від 4 лютого 2013 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 травня 2008 року № НМN0GA0000000015 в розмірі 85 744,97 Євро, звернуто стягнення на квартиру загальною площею 66,80 кв.м, що розташована за адресою: Хмельницька область, АДРЕСА_2, шляхом продажу

вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно - правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9,ОСОБА_10, ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1, які зареєстровані, крім ОСОБА_10, та проживають у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 зі зняттям їх, крім ОСОБА_10, з реєстраційного обліку у територіальному підрозділі державної міграційної служби України в Хмельницькій області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 27 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Абзаци другий та третій резолютивної частини рішення викладені у новій редакції:

"В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 травня 2008 року № HMN0G0000000015 в розмірі 55 249,6 Євро, що еквівалентно - 1 349 195 грн 23 коп., а також штрафу - 100 533грн 42 коп, пені - 644 163 грн 46 коп, а всього на загальну суму 2 093 892 грн 17 коп., з яких: тіло кредиту - 33 932,26 Євро, що еквівалентно 828 625 грн 79 коп., проценти - 16 795,01 Євро, що еквівалентно 410 134 грн 14 коп., комісія за користування кредитом - 4 532,57 Євро, що еквівалентно 110 685 грн 36 коп.,а також штраф у розмірі 100 283 грн 42 коп. пеня в сумі - 644 163 грн 46 коп., звернуто стягненняна квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 66,80 кв.м, шляхом її продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені банку договору купівлі-продажу, з будь-якою особою - покупцем, з початковою вартістю предмета іпотеки у розмірі 375 886 грн 4 коп.

Скасовано рішення суду першої інстанції в частині надання повноважень іпотекодержателю на укладення від імені ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 договору купівлі-продажу; отримання витягу з Державного реєстру прав власності; отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах; здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; та щодо зняття з реєстраційного обліку осіб; виселення зі зняттям з реєстраційного обліку місця проживання, стягнення судових витрат з ОСОБА_10, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" про виселення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_10, ОСОБА_11, зняття відповідачів з реєстраційного обліку відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк"просить суд касаційної інстанції скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд враховуючи вимог ст. 38 Закону України "Про іпотеку" та умови укладеного між сторонами договору іпотеки дійшов висновку про те, що усі необхідні дії відносно продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу іпотечного майна здійснюються іпотекодержателем від свого імені, а не від імені іпотекодавців, а також про те, що умовами договору та положеннями Закону України "Про іпотеку" (898-15) не передбачено наділення іпотекодержателя додатковими повноваженнями щодо отримання витягу з Державного реєстру прав власності, отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині виселення відповідачів та в частині знятті останніх з реєстраційного обліку, апеляційний суд застосував до спірних правовідносин положення ст. ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку", ст. 109 ЖК УРСР та дійшов висновку про те, що спірна квартира не була придбана за рахунок кредитних коштів, а тому відповідачі не підлягають виселенню із неї без надання іншого житлового приміщення. Позивачем не зазначено про наявність іншого постійного житла та про можливість його надання відповідачам.

Зазначені висновки апеляційного суду відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Судами встановлено, що 12 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 37 396, 50 Євро зі сплатою 15 % річних та з кінцевим терміном повернення кредиту до 11 травня 2018 року.

На забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору, 12 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_9 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_5, загальною площею 66,80 кв.м, яка належить іпотекодавцям на праві приватної власності (свідоцтво про право власності на житло від 30 січня 2003 року).

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_6 умов кредитного договору, станом на 22 червня 2012 року виникла заборгованість у розмірі 85 744, 97 Євро.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Враховуючи вищезазначені положення норм матеріального закону, суди дійшли правильного висновку про наявність у позивача підстав щодо задоволення своїх вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про іпотеку" (в редакції яка діяла на момент укладення договору) якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.

Іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю, боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.

Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов'язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Відповідно до ч. 5 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення) дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Пунктом 27 договору іпотеки від 12 травня 2008 року передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку одним із наступних способів: шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця; або шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі - продажу у порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною і на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від свого імені.

Враховуючи вимог ст. 38 Закону України "Про іпотеку" та умови укладеного між сторонами договору іпотеки апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що усі необхідні дії відносно продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу іпотечного майна здійснюються іпотекодержателем від свого імені, а не від імені іпотекодавців, а також про те, що умовами договору та положеннями Закону України "Про іпотеку" (898-15) не передбачено наділення іпотекодержателя додатковими повноваженнями щодо отримання витягу з Державного реєстру прав власності, отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Крім того, згідно із частинами першою, другою статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" про виселення відповідачів із квартири АДРЕСА_5, апеляційний суд правильно виходив із того, що спірна квартира не була придбана за рахунок кредитних коштів, а тому відповідачі не підлягають виселенню із неї без надання іншого житлового приміщення з підстав, передбачених ст. ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку", ст. 109 ЖК УРСР.