головуючого Дьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Луганського відділення № 91 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" Славкіної Марини Анатоліївни на рішення апеляційного суду Луганської області від 14 травня 2013 року,

У лютому 2012 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк") звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 29 жовтня 2012 року позов ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 970 грн 84 коп.

Звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки "Samand", державний номерний знак НОМЕР_1, шляхом продажу ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" від свого імені з укладенням від імені ОСОБА_7 договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем, а також із наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення такого продажу.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 14 травня 2013 року рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 29 жовтня 2012 року скасовано в частині стягнення заборгованості за кредитом. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" просить суд касаційної інстанції скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_7 умов кредитного договору, утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку солідарно з боржника та поручителя. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість звернення стягнення на предмет застави.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем в односторонньому порядку збільшено проценту ставку за договором, додаткових угод із боржником про таке підвищення укладено не було, що є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Проте зазначені висновки апеляційного суду не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Судами встановлено, що 9 січня 2008 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 56 000 грн зі сплатою 15% річних та з кінцевим терміном повернення до 8 січня 2013 року.

На забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору, 9 січня 2008 року між позивачем, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_8 зобов'язався відповідати перед банком за належне виконання позичальником умов кредитного договору.

Також вищезазначений кредитний договір був забезпечений заставою - автомобілем марки "Samand", державний номерний знак НОМЕР_2.

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_7 умов кредитного договору, станом на 16 лютого 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 27 970 грн 84 коп.

5 листопада 2008 року ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" письмово повідомив позичальника про зміну в односторонньому порядку розміру процентної ставки за кредитним договором, починаючи з 14 листопада 2008 року, а також ОСОБА_7 запропоновано підписати додаткову угоду до кредитного договору (про зміну розміру процентної ставки) (а. с. 40).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із чч. 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

За змістом ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

10 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ (661-17) , яким ЦК України (435-15) доповнено ст. 1056-1, якою передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору; установлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку; умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Цей Закон не скасовує й не пом'якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі.

Таким чином, рішення банку щодо збільшення процентної ставки за кредитом в односторонньому порядку, які прийняті з 10 січня 2009 року, є неправомірними.

Судами встановлено, що рішення банку про збільшення процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом, яким визнано нікчемною умову договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку.

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 3 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору.

Відповідно до ст. ст. 5, 627, 629, 653 ЦК України, якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банкупро таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ (661-17) .

Вищезазначані положення норм матеріального закону апеляційним судом враховано не було, на порушення вимог процесуального закону апеляційним судом належним чином не було досліджено умови кредитного договру в частині порядку зміни розміру процентної ставки, не встановлено, чи виконано позивачем умови кредитного договору в частині дотримання процедури повідомлення позичальника про такі зміни.

Згідно з ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до п. п. 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України (254к/96-ВР) , на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224- 226 ЦПК - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет застави, апеляційний суд на порушення вимог процесуального закону обмежився лише узагальнюючою фразою про те, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, не враховано, що суд не може одночасно звернути стягнення на предмет застави та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет застави із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи заставодавця з урахуванням положення статті 589 ЦК України.

Враховуючи те, що апеляційним судом не встановлено фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не враховано вищезазначених норм матеріального права, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції,

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" Славкіної Марини Анатоліївни задовольнити частково.