головуючого Дьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАПЕРОВА" до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 4 листопада 2015 року,

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАПЕРОВА" (далі - ТОВ "ПАПЕРОВА") звернулось до суду з позовом про стягнення грошових коштів за договором позики.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 4 листопада 2015 року позов ТОВ "ПАПЕРОВА" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ "ПАПЕРОВА" інфляційне збільшення в розмірі 1 698 грн 37 коп., 3 % річних у розмірі 307 грн 16 коп., штраф за прострочення повернення позики у розмірі 2 262 грн 50 коп., а також пеню у розмірі 186 859 грн 5 коп.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_6, просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "ПАПЕРОВА", суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідачкою порушено умови договору позики щодо своєчасного повернення грошових коштів, що є підставою для стягнення з останньої на користь позивача інфляційного збільшення в розмірі 1 698 грн 37 коп., 3 % річних у розмірі 307 грн 16 коп. відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, а також штрафу за прострочення повернення позики у розмірі 2 262 грн 50 коп. та пеню у розмірі 186 859 грн 5 коп., згідно з умовами договору позики.

Проте зазначені висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Судами встановлено, що 16 травня 2012 року між позивачем та ОСОБА_6 укладено договір безвідсоткової позики на суму 192 000 грн строком на 18 календарних місяців з моменту надання позики.

16 травня 2012 року відповідачка отримала від ТОВ "ПАПЕРОВА" грошові кошти у розмірі 117 000 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером.

3 січня 2013 року ОСОБА_6 отримала від позивача 75 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням.

13 січня 2014 року між сторонами по справі укладено додаткову угоду до договору безвідсоткової позики, відповідно до умов якої збільшено суму позики до 222 000 грн та встановлено строк повернення позики - 12 календарних місяців з моменту надання суми позики.

Того ж дня, відповідачка отримала від ТОВ "ПАПЕРОВА" грошові кошти у розмірі 30 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою договору, який посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі укладення договору має передувати факт передачі коштів у борг.

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_6 зазначала, що позику, на загальну суму 222 000 грн, вона отримала трьома платежами, а тому вважала, що строк повернення кожної частини позики має відраховуватися від фактичної дати отримання грошових коштів, що відповідає вимогам ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України.

Відповідно до п. п. 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України (254к/96-ВР) , на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224- 226 ЦПК - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін.

Вищезазначені положення норм матеріального закону судами залишено поза увагою, на порушення вимог процесуального закону, суди не врахували, що договір позики є реальною угодою і є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, а тому належним чином не визначили, чи допустила відповідачка порушення умов договору позики в частині своєчасного повернення грошових коштів, не встановили з якої дати починається прострочення щодо кожної частини позики та чи змінила додаткова угода основний договір та в якій частині.

Крім того, суди не звернули уваги, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "ПАПЕРОВА" в частині стягнення штрафу та пені, суди не врахували вищезазначені положення норм матеріального закону, не встановили чи є штраф і пеня відповідно до умов договору позики одним видом цивільно-правової відповідальності, не дослідили умови спірного правочину та не спростували доводів відповідачки про те, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення умов договору свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

На порушення вимог процесуального закону, суди залишили поза увагою доводи відповідачки про наявність підстав для застосування положення ч. 3 ст. 551 ЦК України у зв'язку із тим, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків (прострочена сума позики визначена позивачем - 45 249 грн 98 коп., розмір пені - 186 859 грн 5 коп.).

Враховуючи те, що судами не встановлено фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не враховано вищезазначених норм матеріального та процесуального права, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції,

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ