розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення боргу за договором банківського вкладу, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк"), та з урахуванням збільшення позовних вимог просила стягнути з банку на її користь борг за договором банківського вкладу в розмірі 50 тис. грн, відсотки за період з 01 липня 2014 року по 01 листопада 2014 року в розмірі 2 136 грн 98 коп.

Позивачка посилалась на те, що 14 липня 2011 року між сторонами було укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000718059716 строком на 12 місяців, сума вкладу 50 тис. грн, відсоткова ставка - 13 %, які повинні виплачуватись щомісячно. Надалі строк вкладу був пролонгований до 14 липня 2014 року включно. Вказувала на те, що вона виконала умови договору, внесла кошти в розмірі 50 тис. грн на депозитний рахунок. 27 червня 2014 року вона звернулася до банку з письмовою заявою про повернення депозитних коштів. Кошти їй повернуті не були. Зазначала, що вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, проте станом на 31 березня 2015 року кошти їй не повернуто.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором банківського вкладу в сумі 50 тис. грн, відсотки станом на 14 липня 2014 року в розмірі 1 199 грн, 3 % річних за період з 14 липня 2014 року по 31 березня 2015 року у розмірі 1 151 грн 97 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В решті вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно зі ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 14 липня 2011 року між ОСОБА_4 та відповідачем було укладено договір № SAMDN25000718059716 - вклад "Стандарт з щомісячною виплатою".

Відповідно до умов вказаного договору клієнт вносить, а банк приймає грошові кошти в розмірі 50 тис. грн на строк 12 місяців до 14 липня 2012 року включно. В якості додаткового документу, підтверджуючого внесення грошових коштів на депозит, банк видає клієнту електронну ощадну книжку № 1201000132161279, яка дає змогу отримувати в ПАТ "КБ "ПриватБанк" інформацію про суму вкладу та відсотків до виплати. Для внесення суми банк відкриває клієнту особовий рахунок № 26358609833765. Відсоткова ставка за вкладом становить 13 % річних. Період нарахування відсотків по вкладу 1 місяць. Мінімальний строк вкладу - 6 місяців.

Відповідно до п. 6 договору, у випадку, якщо до закінчення строку вкладу, клієнт не повідомив банк про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається пролонгованим на строк, зазначений в п. 1 цього договору. Строк вкладу пролонгується неодноразово без явки клієнта в банк. При цьому перебіг нового строку вкладу і нового мінімального строку вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу.

Позивачка виконала умови договору, внесла кошти в розмірі 50 тис. грн на депозитний рахунок, відкритий відповідачем відповідно до умов договору, що підтверджується квитанцією від 14 липня 2011 року № 17.

Позивачка неодноразово зверталася до відповідача із заявою про повернення внесених коштів проте відповідач повідомляв їй про складнощі з обслуговування депозитів та рахунків, відкритих відділеннях ПАТ КБ "ПриватБанк", які перебували на окупованій території АР Крим та кошти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що відповідачем не надано до суду доказів, з яких би вбачалося, що фінансові операції щодо видачі належних позивачу коштів обмежені за рішенням суду або зупинені в порядку, визначеному ст. 17 Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму", як такі, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", відповідно до якої Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором банківського вкладу в сумі 50 тис. грн, відсотків станом на 14 липня 2014 року в розмірі 1 199 грн, 3 % річних за період з 14 липня 2014 року по 31 березня 2015 року у розмірі 1 151 грн 97 коп.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами не вбачається.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року залишити без змін.