розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про визнання кредитного договору від 21 листопада 2007 року

№ ZPVLGA00000119 удаваним,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 листопада

2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 16 вересня 2015 року,

У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Під час розгляду справи позивач змінив предмет позову та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічними позовними вимогами до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору від 21 листопада 2007 року № ZPVLGA00000119 удаваним.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 листопада 2007 року між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір № ZPVLGA00000119, згідно умов якого ОСОБА_4 отримав кредит в розмірі 25 606,20 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 20 листопада 2014 року.

На забезпечення виконання зобов'язання за договором про надання кредиту 21 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки № ZPVLGA00000119 відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку банку нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 76,2 кв. м., що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу.

21 листопада 2007 року після отримання кредиту в розмірі 129 311 грн 30 коп., що еквівалентно 25 606, 20 дол. США, грошові кошти в розмірі 100 400 грн були переведені на рахунок ВАТ "Луцький автомобільний завод", як оплата за автомобіль, відповідно договору від 15 листопада 2007 року № 284, інша сума сплачена за страхування транспортного засобу, особисте страхування та страхування майна, як передбачено згідно чинного законодавства, і того ж дня він отримав автомобіль.

ОСОБА_4 вказував, що кредитний договір від 21 листопада 2007 року № ZPVLGA00000119 із відповідними додатками, укладеними до нього, а також договір іпотеки не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки, кредитний договір вчинений з метою приховання іншого правочину, а саме надання позивачу кредиту із цільовим призначенням для купівлі автомобіля.

Крім того, зазначав, що відповідач допустив порушення положень про єдиний законний засіб платежу на території України, оскільки грошове зобов'язання має бути виражене та виконане у гривнях.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив визнати кредитний договір від 21 листопада 2007 року № ZPVLGA00000119 укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 удаваним. Встановити, що кредитний договір від 21 листопада 2007 року № ZPVLGA00000119 укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 був вчинений із цільовим використанням на купівлю автомобіля "CERATO", 2007. Визнати кредитний договір від

21 листопада 2007 року № ZPVLGA00000119 укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, а саме, в гривнях. Встановити, що кредитний договір від 21 листопада 2007 року № ZPVLGA00000119 укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 був вчинений у частині надання грошових 129 311 грн 31 коп. Визнати недійсними правочин договір іпотеки від 21 листопада 2007 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_5, на нерухоме майно - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язати ПАТ КБ "ПриватБанк" виключити з реєстру обтяжень нерухомого майна запис про заставу нерухомого майна житлового будинку АДРЕСА_1, який був переданий у заставу за договором іпотеки від 21 листопада 2007 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 Стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" судовий збір.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 об'єднано в одне провадження.

Ухвалою Вільянського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без розгляду.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору від 21 листопада 2007 року № ZPVLGA00000119 удаваним відмовлено.

Додатковим рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 22квітня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору від 21 листопада 2007 року № ZPVLGA00000119 удаваним та визнання недійсним договору іпотеки від 21 листопада 2007 року відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16 вересня 2015 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що волевиявлення сторін при укладенні кредитного договору було вільним, ОСОБА_4 повністю усвідомлював умови кредитування та самостійно за власним бажанням обрав кредитування у доларах США, що не суперечить законодавству, оскільки Банк має ліцензію на здійснення валютних операцій, а тому мав право на укладення кредитного договору у іноземній валюті - долар США. Обґрунтовуючи відсутність підстав для визнання правочину удаваним, суди зазначили, що між сторонами укладений кредитний договір та позивачу надані грошові кошти в кредит, а тому ним не доведено, що цей правочин є удаваним, з метою приховати інший правочин.

Судами встановлено, що 21 листопада 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № ZPVLGA00000119, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 25 606,20 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 20 листопада 2014 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язання за договором про надання кредиту 21 листопада 2007 року, між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки № ZPVLGA00000119, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку Банку нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 76,2 кв. м., що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов'язується надати ОСОБА_4 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 25 606,20 дол. США.

Згідно п. 7.1 кредитного договору від 21 листопада 2007 року № ZPVLGA00000119 ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов'язався надати ОСОБА_4 кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 21 листопада 2007 року по 20 листопада 2014 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 25 606,20 дол. США на наступні цілі: ремонт житлового будинку в розмірі 23 600,00 дол. США, а також у розмірі

2 006,20 дол. США у випадках та в порядку, передбачених п. п. 2.1.3., 2.2.7 донного договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом. Погашення заборгованості за цим кредитом здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати Банку кошти у сумі 453,69 дол. США для погашення заборгованості за кредитом. Детальний порядок погашення кредиту та процентів, зазначений в частині 3 та 7 цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 207 ЦК визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК ).

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що при укладанні кредитного договору, позивач, обираючи валюту кредитування свідомо вибрав саме долар США. Перед укладанням Кредитного договору він був ознайомлений з усіма умовами кредитування, а саме: з терміном кредитування, валютою кредитування, процентними ставками у цих валютах тощо, а тому усвідомлював умови кредитування та самостійно за власним бажанням обрав кредитування у доларах США є вірним та ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Статті 47та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Судами встановлено, що відповідач діяв відповідно до положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України та отримав банківську ліцензію № 22 від 05 жовтня 2011 року та Дозвіл № 22-2 від 29 липня 2003 року з відповідним Додатком на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (а. с. 26), атому суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність перешкод для укладання кредитних договорів та видачі кредиту у іноземній валюті ПАТ КБ "ПриватБанк".

Статтею 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. 2. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно роз'янень викладених в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановив, що позивачем не надано належним та допустимих доказів на підтвердження того, який насправді договір укладений між сторонами, якщо не кредитний договір, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки, як встановлено судами, підстави наведені у позовній заяві є неспроможними та спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання за кредитним договором.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 16 вересня 2015 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 16 вересня 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про визнання кредитного договору від 21 листопада 2007 року № ZPVLGA00000119 удаваним залишити без змін.