розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним за касаційною скаргою ОСОБА_6, подану його представником - ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 27 серпня 2014 року,

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 19 квітня 2013 року між нею та ОСОБА_4, від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяв ОСОБА_5, було укладено у письмовій формі договір купівлі-продажу нежилих приміщень, які позначені у технічному паспорті № 87-1, 87-4 та розташовані по АДРЕСА_1. Відповідач передав їй технічний паспорт на вказані приміщення, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 24 вересня 2010 року, витяг про державну реєстрацію прав від 18 серпня 2011 року. Вона сплатила відповідачу встановлену вказаним договором вартість нежитлових приміщень у розмірі 246 733 грн. Відповідно до вимог вказаного договору відповідачі зобов'язані забезпечити його нотаріальне посвідчення, строком до 19 травня 2013 року. Відповідачі свої зобов'язання у встановлений строк не виконали, договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчено. Вона зверталась з листами до відповідачів та просила виконати взяті на себе зобов'язання, згідно вказаного договору та повідомити її про дату, час, та нотаріуса, який буде здійснювати нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, але відповідачі ухиляються від виконання взятих на себе зобов'язань.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просила визнати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19 квітня 2013 року дійсним.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 9 липня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 27 серпня 2014 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 19 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_4, як продавцем, та ОСОБА_3, як покупцем, згідно якого продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення загальною площею 72,10 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковомузадоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень згідно зі ст. 640 ЦК України підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, тому не може бути визнаний судом дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_3, виходив із того, що ОСОБА_5 визнав факт укладення договору купівлі-продажу та отримання ним в інтересах продавця обумовленої сторонами вартості нежилих приміщень. Сторони вказаного договору: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 домовилися щодо усіх істотних умов договору, відбулося повне виконання договору позивачем, але відповідач ухилився від його нотаріального посвідчення. Посилався не те, що згідно зі ч. 3 ст. 640 ЦК України, у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення і відсутнє посилання на державну реєстрацію договору купівлі-продажу. Викладена районним судом редакція ч. 3 ст. 640 ЦК України, втратила чинність з 1 січня 2013 року.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 19 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяв ОСОБА_5, було укладено у письмовій формі договір купівлі-продажу нежилих приміщень, які позначені у технічному паспорті № 87-1, 87-4 та розташовані по АДРЕСА_1. ОСОБА_5 передав ОСОБА_3 технічний паспорт на вказані приміщення, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 24 вересня 2010 року, витяг про державну реєстрацію прав від 18 серпня 2011 року. ОСОБА_3 сплатила ОСОБА_5 встановлену вказаним договором вартість нежитлових приміщень у розмірі 246 733 грн. Відповідно до вимог вказаного договору відповідачі зобов'язані забезпечити його нотаріальне посвідчення, строком до 19 травня 2013 року. Вони свої зобов'язання у встановлений строк не виконали, договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчено. ОСОБА_3 зверталась з листами до ОСОБА_5, ОСОБА_4 та просила виконати взяті на себе зобов'язання, згідно вказаного договору та повідомити її про дату, час, та нотаріуса, який буде здійснювати нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, але відповідачі ухиляються від виконання взятих на себе зобов'язань.

8 травня 2013 року ухвалою Сокирянського районного Чернівецької області у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення боргу заяву ОСОБА_6 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно нежилі приміщення, які позначені у технічному паспорті № 87-1, 87-4 загальною площею 72,10 кв. м, вартістю 246 733 грн, розташовані по АДРЕСА_1. Власником вказаних приміщень на підставі договору купівлі-продажу від 24 вересня 2010 року був ОСОБА_4

21 серпня 2013 року рішенням Сокирянського районного Чернівецької області позов ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 основний борг за договором позики від 5 квітня 2010 року у розмірі 316 420 грн, 3 % річних у розмірі 26 104 грн 65 коп., а всього 342 524 грн 65 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

23 вересня 2014 року, представником ОСОБА_3 - ОСОБА_8, подано до Сокирянського районного суду заяву про скасування заходів забезпечення позову.

З касаційної скарги та доданих до неї матеріалів убачається, що ОСОБА_6 ще задовго до ухвалення судового рішення є кредитором, а ОСОБА_4 його боржником, ухвалою районного суду на спірні нежитлові приміщення було накладено арешт для забезпечення позову кредитора.

Крім того, ОСОБА_6 зазначав, що ОСОБА_4 мав намір звільнити своє майно з-під арешту для його відчуження з метою невиконання рішення суду, а отже він є заінтересованим у розгляді цієї справи, рішення по якому впливає на його права та обов'язки.

Задовольняючи позов, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України не дав належної правової оцінки тому, що перешкоджало сторонам укласти нотаріально посвідчений договір, а наведені доводи суду щодо підстав для цього є припущеннями, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦК України, якщо спір не врегульовано до судового розгляду суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

У зв'язку з наведеним не може залишатись у силі і рішення районного суду, так як суд першої інстанції не звернув уваги на вказані положення процесуального права та не залучив до участі у справі кредитора сторони у справі ОСОБА_4 - ОСОБА_6, при цьому вирішив питання про його права та обов'язки.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.