розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до державного підприємства "Одеська залізниця" про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та стягнення суми за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 8 жовтня 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 23 липня 2002 року він працював на посаді начальника локомотивного депо Рені державного підприємства "Одеська залізниця" (далі - ДП "Одеська залізниця"). 21 лютого 2011 року його було звільнено з вказаної посади на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України. При звільненні з роботи і на час пред'явлення позову відповідач не видав йому трудову книжку. У зв'язку із затримкою видачі трудової книжки, яка відбулась з вини відповідача, він не в змозі працевлаштуватись на інше підприємство. Крім того, при звільненні відповідач розрахувався з ним лише через 4 місяці.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив стягнути з ДП "Одеська залізниця" на його користь середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки у розмірі 37 876 грн 70 коп. та компенсацію витрат частини грошових коштів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 21 173 грн 04 коп.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 серпня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ДП "Одеська залізниця" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки у розмірі 37 876 грн 70 коп. та компенсацію витрат частини грошових коштів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 21 173 грн 04 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 8 жовтня 2015 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що у порушення ст. 235 КЗпП України відповідачем було затримано видачу трудової книжки позивачу, а тому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу підлягає стягненню, а також на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 "Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" (159-2001-п) компенсація за порушення строків виплати частини грошових коштів.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, виходив із того, що відповідачем 21 лютого 2011 року та 18 квітня 2011 року направлено листи на його адресу, у яких останньому було повідомлено про звільнення з роботи та запропоновано отримати трудову книжку. Отже, відповідач виконав всі дії, передбачені п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 № 58 (z0110-93) (далі - Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників), щодо своєчасного вручення позивачу трудової книжки, яку 5 жовтня 2011 року отримала його дружина, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Проте повністюпогодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційноїінстанції не відповідає.

Судом установлено, що з 23 липня 2002 року ОСОБА_3 працював на посаді начальника локомотивного депо Рені ДП "Одеська залізниця". 21 лютого 2011 року наказом начальника ДП "Одеська залізниця" його було звільнено з займаної посади на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України. У день звільнення ОСОБА_3 був відсутній на роботі, копія наказу про звільнення та трудова книжка йому не вручались. 21 лютого 2011 року ДП "Одеська залізниця" направило лист ОСОБА_3, у якому йому було повідомлено про звільнення та запропоновано отримати трудову книжку. Вказаний лист було отримано 28 лютого 2011 року ОСОБА_4 згідно копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. 18 квітня 2011 року ДП "Одеська залізниця" повторно направило рекомендований лист аналогічного змісту, проте копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення не містить підпису та прізвища особи яка отримала лист. 5 жовтня 2011 року оригінал трудової книжки вручено дружині позивача - ОСОБА_5, що підтверджується підписом дружини на копії трудової книжки.

Вказані обставини встановлені рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 28 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ДП "Одеська Залізниця" про покладення обов'язку видати трудову книжку.

Разом з тим при перегляді справи апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не звернув уваги на таке.

Предметом позивних вимог ОСОБА_3 є стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що у разі звільнення працівника з ініціативи підприємства, воно зобов'язано в день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи та трудову книжку.

З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення позивач був відсутній на роботі, тому не отримував копію наказу про звільнення та трудову книжку.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки (п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (z0110-93) ).

Судом установлено, що відповідачем на виконання вказаного пункту Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (z0110-93) , було направлено позивачу листи від 21 лютого 2011 року та 18 квітня 2011 року, у яких йому повідомлено про звільнення та запропоновано отримати трудову книжку, але, як було визнано відповідачем, вказані листи не були отримані позивачем та повернулись до підприємства у зв'язку з вибуттям адресата (а.с. 39). Проте оригінал трудової книжки було отримано дружиною позивача лише 5 жовтня 2011 року, дана обставина встановлена рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 28 квітня 2015 року, що є преюдиційною обставиною (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню.

Книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ведеться відділом кадрів або іншим підрозділом підприємства, який здійснює оформлення прийняття і звільнення працівників. У цій книзі реєструються всі трудові книжки, що прийняті від працівників при влаштуванні на роботу, а також трудові книжки і вкладиші до них із записом серії і номера, що видані працівникам знову.

У разі одержання трудової книжки у зв'язку із звільненням працівник розписується у особистій картці і у книзі обліку (п. 7.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (z0110-93) ).

Проте у порушення наведених норм КЗпП України (322-08) та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (z0110-93) при видачі трудової книжки особиста картка та книга обліку підписані не були.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції,у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України на зазначені вище положення закону та на доводи позивача уваги не звернув, не встановив фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, не встановив, з вини кого позивач несвоєчасно отримав трудову книжку.

Отже, висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, що є порушенням вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.