розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Васильківського міжрайонного прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Державного підприємства "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики" Національної Академії Наук України", до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа - Управління Держкомзему у Васильківському районі Київської області, про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державного акта на право власності на землю, зобов'язання передати земельну ділянку, за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року,

У вересні 2011 року Васильківський міжрайонний прокурор Київської області звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 20 травня 2002 року Державному підприємству "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики" Національної Академії Наук України" (далі - ДП "ДСГВ ІФРГ НАН України" видано державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1. Рішенням господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року задоволено позов Глевахівської селищної ради про припинення за ДП "ДСГВ ІФРГ НАН України" права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 387,19 га та її вилучення. Рішенням Глевахівської селищної ради від 08 травня 2009 року № 653 вилучені від ДП "ДСГВ ІФРГ НАН України" земельні ділянки передано у власність фізичних осіб, у тому числі відповідачів у справі із виданням державних актів на право власності на землю. Рішенням господарського суду Київської області від 21 жовтня 2010 року скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами вищевказане рішення суду від 31 грудня 2008 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Глевахівської селищної ради про припинення права користування позивачем спірною земельною ділянкою відмовлено. У зв'язку з наведеним, на думку прокурора, передача спірних земель у власність фізичним особам порушує права ДП "ДСГВ ІФРГ НАН України" як законного землекористувача. Зокрема, прийнявши рішення від 08 травня 2009 року № 653 у частині надання у власність відповідачам земельних ділянок за рахунок земель, що перебували у постійному користуванні позивача, Глевахівська селищна рада діяла за відсутності для цього повноважень та з порушенням ч. 3 ст. 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", положень ч. 5 ст. 116, ч. 9 ст. 149 та ч. 2 ст. 150 ЗК України. Прокурор вважає, що оскільки ДП "ДСГВ ІФРГ НАН України" має держаний акт на право постійного користування землею зі встановленням відповідних її меж, то рішення Глевахівської селищної ради від 08 травня 2009 року № 653, яким здійснено її перерозподіл, підлягає визнанню незаконним та скасуванню із визнанням недійсними відповідних державних актів на земельні ділянки відповідачів, визнанням за позивачем права постійного користування землею та витребування від відповідачів вищевказаних земельних ділянок. Крім того, прокурор зазначив, що земельні ділянки знаходяться у межах земель, переданих у постійне користування ДП "ДСГВ ІФРГ НАН України", при внесенні каталогу координат на земельну ділянку державного підприємства до автоматизованої системи координат ведення державного земельного кадастру управлінням Держкомзему встановлено, що земельні ділянки, які передані у власність відповідачів, перекривають зовнішні межі земельної ділянки державного підприємства. На підтвердження цих доводів прокурор надав листи управління Держкомзему у Васильківському районі від 25 січня 2013 року № 370/01-1, Головного управління Держземагентства у Київській області від 10 жовтня 2015 року з картографічними матеріалами та списками громадян, згідно з якими земельні ділянки з кадастровими номерами, які на теперішній час належать відповідачам, перекривають зовнішні межі земель ДП "ДСГВ ІФРГ НАН України".

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Київської області просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) .

Згідно з ч. 9 ст. 149 ЗК України (у редакції Закону № 3404-IV від 08 лютого 2006 (3404-15) , зі змінами, внесеними згідно із Законами № 4442-VI від 23 лютого 2012 (4442-17) , № 4539-VI від 15 березня 2012 (4539-17) ) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (4442-17) , крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЗК України припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах "в" і "г" частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Відмовляючи у задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, а саме: ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених у позові обставин.

Зокрема, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 9 ст. 149, ч. 2 ст. 150 ЗК України, оскільки на момент надання відповідачам земельних ділянок вони на підставі рішення суду були вилучені з користування ДП "ДСГВ ІФРГ НАН України" на користь Глевахівської селищної ради.

Надані позивачем вищевказані листи суд обґрунтовано визнав неналежними та недопустимим доказами на підтвердження факту накладення земельних ділянок відповідачів на земельну ділянку державного підприємства, при цьому врахував, що для з'ясування цих обставин у справі призначалася відповідна будівельно-технічна експертиза, яка не була проведена у зв'язку з неоплатою позивачем. Під час перегляду справи в апеляційному порядку позивачем не з'являлося клопотання про призначення у справі відповідної експертизи, хоча таке право йому судом роз'яснювалося.

При цьому суд визнав безпідставним посилання позивача на положення ч. 3 ст. 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", оскільки, як установив суд, державне підприємство - позивач не внесений до відповідного Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, в результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58- 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи, зокрема, про помилковість висновків судів щодо недоведеності позивачем факту накладення земельних ділянок відповідачів на земельну ділянку державного підприємства та наявність у справі належних доказів на підтвердження цієї обставини; не встановлення всіх обставин справи та не застосування ч. 3 ст. 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", - висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи недопустимо.

Крім того, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що усупереч ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди залишили поза увагою ту обставину, що ст. 152 ЗК України не містить вичерпного переліку способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, зокрема, згідно з п. "д" ч. 3 ст. 152 ЗК України такий захист здійснюється шляхом застосування інших, передбачених законом, способів, а спірні земельні ділянки підлягають поверненню на користь держави в особі державного підприємства з незаконного володіння відповідачів на підставі ст. ст. 388, 396 ЦК України, оскільки із цих підстав позов не заявлявся, а в межах заявлених позовних вимог суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державного акта на право власності на землю, зобов'язання передати земельну ділянку.