розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Реєстраційна служба Золочівського районного управління юстиції Харківської області, про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна; за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права спільної сумісної власності, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 27 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 08 жовтня 2015 року,

У січні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна.

Посилалася на те, що вона перебувала з відповідачем у шлюбі з 26 грудня 1987 року по 21 лютого 2012 року. Після розірвання шлюбу сторони продовжують проживати у домоволодінні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке належало відповідачу на праві власності до реєстрації шлюбу. За період шлюбу вказане домоволодіння значно збільшилось внаслідок сумісних затрат, добудовано кухню, сарай, гараж, оснащено опаленням, газифіковано, збудовано свердловину для збору води тощо. Крім того, за період перебування у шлюбі сторонами були придбані автомобіль ВАЗ 21154, 2007 року випуску, пральна машина, насос, стабілізатор, газовий котел, холодильник, кухонні меблі, диван, бойлер, карнизи, унітаз, умивальник, будівельні матеріали, фруктові дерева, чагарники, птиця, сільськогосподарський інвентар. Враховуючи викладене позивачка просила визнати за нею право власності на Ѕ частину спірного майна та стягнути з відповідача Ѕ частину його вартості.

18 квітня 2014 року до суду звернулась з позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права спільної сумісної власності.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона подарувала ОСОБА_5 спірний будинок та певний час проживала в ньому і за її кошти будинок було газифіковано, побудовано літню кухню, сарай, тому просила визнати за нею право власності на 1/3 частину будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1.

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 27 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано житловий будинок НОМЕР_2 з надвірними будівлями, що розташовані по АДРЕСА_1; автомобіль ВАЗ 21154, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1; пральну машину Hotpoint-Ariston, насос, стабілізатор sven, газовий котел АОГВ спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що належить їм по Ѕ частині кожному. Визнано за ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на Ѕ частину житлового будинку НОМЕР_2 з надвірними будівлями, що розташовані по АДРЕСА_1. Передано ОСОБА_5 у власність автомобіль ВАЗ 21154, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, пральну машину Hotpoint-Ariston, насос, стабілізатор sven, газовий котел АОГВ. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 28 365 грн, в якості компенсації за Ѕ вартості майна: автомобіля ВАЗ 21154, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, пральної машини Hotpoint-Ariston, насоса, стабілізатора sven, газового котла АОГВ. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 08 жовтня 2015 року рішення Золочівського районного суду Харківської області від 27 травня 2015 року змінено в частині поділу автомобіля, пральної машини, стабілізатора, газового котла. Залишено у власності ОСОБА_5 автомобіль ВАЗ 21154, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 вартістю 50 390 грн Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсацію за Ѕ частину вказаного автомобіля в сумі 25 195 грн. Виділено ОСОБА_5 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя газовий котел АОГВ вартістю 2 678 грн та насос вартістю 540 грн, а всього виділено майна на суму 3 218 грн. Виділено ОСОБА_4 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя пральну машину Hotpoint-Ariston вартістю 2 355 грн, стабілізатор svenвартістю 766 грн 67 коп., а всього виділено майна на суму 3 121 грн 67 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 різницю вартості Ѕ частини спільного сумісного майна подружжя в розмірі 96 грн 33 коп. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення суду апеляційної інстанції в частині визнання житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя та в частині визнання на нього права власності.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя та в частині визнання на нього права власностісуд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що спірний будинок за період перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в шлюбі зазнав значних поліпшень внаслідок спільних трудових та грошових затрат, які істотним чином збільшують його вартість, у зв'язку з чим він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу в рівних частках.

Оскільки скаржником в іншій частині рішення не оскаржуються, суд розглядає касаційну скаргу в межах її доводів.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 грудня 1987 року по 21 лютого 2012 року.

Відповідно до договору дарування від 09 жовтня 1993 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 будинок з погосподарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а. с. 75).

Враховуючи те, що правовідносини виникли до 2004 року, до набрання чинності Сімейним кодексом України (2947-14) 01 січня 2004 року, до них застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім'ю (2006-07) 1969 року.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно із ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до ст. 25 Кодексу про шлюб та сім'ю якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши матеріали справи зробив висновок, що позивачкою доведено, що за період перебування сторін у шлюбі, будинок зазнав значних поліпшень та ремонту, проаналізував рахунки та якість житлового будинку, керуючись висновком судової оціночної експертизи від 03 березня 2014 року № 10936, стіни в будинку гіпсобетоні, обкладені цеглою, а у договорі дарування будинку стіни цегляні, враховуючи, що знос житлового будинку складає 15 % (а. с. 193204).

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Золочівського районного суду Харківської області від 27 травня 2015 року, в його не зміненій частині та рішення апеляційного суду Харківської області від 08 жовтня 2015 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.