розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Петродолинська сільська рада Овідіопольського району Одеської області, про поділ спільного майна подружжя; за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа - Петродолинська сільська рада Овідіопольського району Одеської області, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом; за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, третя особа - Петродолинська сільська рада Овідіопольського району Одеської області, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2015 року,

У листопаді 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9 про поділ спільного майна подружжя.

Посилалася на те, що вона перебувала з ОСОБА_9 у зареєстрованому шлюбі з 18 червня 1977 року по 21 листопада 1990 року. В період перебування у шлюбі до моменту фактичного припинення шлюбних відносин в грудні 1981 року, сторони, на підставі акту районного виконавчого комітету Овідіопольського району Одеської області від 02 грудня 1981 року набули житловий будинок АДРЕСА_1, який є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Після розірвання шлюбу відповідач у вказаному будинку не проживав, платежів за утримання будинку не сплачував, всі ремонті роботи проводила позивачка за власні кошти, що на загальну суму складає близько 160 000 грн. Враховуючи викладене, позивачка, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визначити частку спірного житлового будинку у спільній сумісній власності подружжя, з урахуванням вартості капітального ремонту, що належить позивачу в розмірі 751/1000 та визнати за нею право власності на 751/1000 частину спірного будинку з господарськими будівлями та спорудами.

У травні 2013 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що вони є дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_9, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у встановлений шестимісячний строк звернулись до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва на спадщину за законом на Ѕ частину спірного будинку, однак їм було відмовлено, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок. Відповідач відмовляється надати правовстановлюючи документи на будинок, тому вони просили визнати за ними право власності за кожним на 1/6 частину спірного будинку в порядку спадкування після померлого ОСОБА_9

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 червня 2013 року позови об'єднані в одне провадження.

У серпні 2013 року до суду звернувся ОСОБА_5 з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Посилався на те, що він є сином ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті останнього відкрилася спадщина, про прийняття якої він звернувся до нотаріальної контори, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірне майно. Враховуючи викладене, ОСОБА_5 просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на 1/3 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знадиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 751/1000 частини будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знадиться за адресою: АДРЕСА_1, як частину спільної сумісної власності подружжя. Позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на 83/1000 частину будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знадиться за адресою: АДРЕСА_1. Позовні вимоги ОСОБА_7 та ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_7 право власності на 83/1000 частину будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знадиться за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 83/1000 частину будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знадиться за адресою: АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що спірний будинок набутий подружжям, за весь період проживання в ньому ОСОБА_4 провела за власний рахунок капітальний ремонт, а тому можливо відступити від засади рівності часток подружжя.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 суди керувались тим, що вони є дітьми померлого ОСОБА_9, а тому мають право в порядку спадкування на 1/3 частину майна померлого ОСОБА_9 за кожним, що складає 83/1000.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 червня 1977 року по 29 липня 1995 року.

Від шлюбу мають спільних дітей - ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Як вбачається з акту від 02 грудня 1981 року голові сім'ї переселенців, відповідно до переселенського квитка, ОСОБА_9 був проданий будинок з надвірними спорудами (а. с. 28).

Рішенням виконкому Петродолинської сільської ради народних депутатів від 07 червня 1992 року № 18 за ОСОБА_9 визнано право власності на будинок АДРЕСА_1 (а. с. 27).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на будинок АДРЕСА_1.

Сторони у справі звернулися до нотаріальної контори із заявами про видачу їм свідоцтва про право на спадщину за законом, однак їм було відмовлено, у зв'язку з неподанням відповідних документів на будинок.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно із ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Як вбачається з довідки, виданої Петродолинською сільською радою Овідіопольського району Одеської області від 19 березня 2012 року, ОСОБА_9 мешкав по день своєї смерті зі своєю сестрою ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 11 2-го тому), а відповідно до довідки від 11 липня 2013 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10 2-го тому).

Відповідно до висновку експерта № 43/14 від 29 травня 2015 року, визначити частку у майні ОСОБА_4 не можливо, з урахуванням зроблених нею поліпшень. Встановити частку відповідача ОСОБА_5 з урахуванням зменшення його долі в складі загального майна подружжя не можливо. Цим же висновком встановлено, що після 1995 року у вказаному спірному будинку був проведений ремонт та здійснені добудови (а.с.92-111).

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що ОСОБА_4 має право на відступлення від засади рівності часток подружжя.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.