розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_6, на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2015 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаною заявою, посилаючись на те, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2011 року, яке ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 3 грудня 2012 року залишено без змін, стягнуто солідарно з нього та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Банк "Таврика" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 116 703 грн 10 коп. Зазначав, що на підставі рішення районного суду було видано виконавчий лист для примусового виконання.

Зазначав також, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 5 грудня 2014 року визнано поруку ОСОБА_4 за договором поруки від 2 червня 2008 року, укладеним між акціонерним банком "Таврика", ТОВ "Експотрейдінг" та ОСОБА_4, припиненою з 7 грудня 2011 року. Тому заявник вважав, що його обов'язок боржника перед банком відсутній.

Ураховуючи викладене, заявник просив суд визнати виконавчий лист у вказаній справі таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2015 року, у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву у повному обсязі.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суди на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), правильно виходили із того, що згідно зі ст. 129 Конституції України, ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання. Ураховуючи, що рішення суду про стягнення заборгованості ухвалено у 2011 році, то положення ст. 559 ЦК України стосовно припинення поруки не може застосовуватись до правовідносин, в яких обов'язок поручителя щодо виконання зобов'язань виник з рішення суду, а не лише з договору поруки (ст. 11 ЦК України).

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_6, відхилити.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2015 року залишити без змін.