Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І.

суддів: Гвоздика П.О., Завгородньої І.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про захист прав споживачів, за касаційною скаргоюОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 28 липня 2015 року та за касаційною скаргоюпублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року й рішення апеляційного суду м. Києва від 28 липня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ПАТ "Дельта Банк" про захист прав споживачів та стягнення коштів.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 2 вересня 2014 року між нею та відповідачем було укладено договір № 004-28689-020914 про відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів.

Відповідно до умов даного договору відповідач відкрив їй поточний рахунок № НОМЕР_1 в доларах США, на який перевів кошти в сумі 5 400 доларів США з її депозитного доларового рахунку.

Згодом позивач звернулась до відповідача з вимогою отримати належну їй суму коштів із поточного рахунку, однак відповідачем у видачі коштів було відмовлено на підставі постанови Національного банку України № 540 від 29 серпня 2014 року, згідно з якою Національний банк України зобов'язав банки обмежити видачу готівкових коштів в іноземній валюті з поточних рахунків своїх клієнтів через касу в межах до 15 000 грн на добу на одного клієнта банку.

Вона неодноразово зверталась до відповідача з вимогою виплатити всю суму грошових коштів, які знаходяться на її поточному рахунку, однак дані вимоги відповідачем виконані не були.

Після уточнення позовних вимог ОСОБА_1 остаточно просила стягнути з відповідача на її користь кошти в сумі 4 800 доларів США, пеню у розмірі 0,1% від сум прострочених платежів за кожен день прострочення, згідно з розрахунком в розмірі 480 доларів США, а всього 5 280 доларів США.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Дельта Банк" на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 4 800 доларів США та пеню у розмірі 0,1% від суми прострочених платежів за кожен день прострочення у розмірі 480 доларів США, а всього 5 280 доларів США.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 липня 2015 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року в частині стягнення пені в розмірі 480 доларів США скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволені цієї частини позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду м. Києва від 28 липня 2015 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року й рішення апеляційного суду м. Києва від 28 липня 2015 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким в частині стягнення вкладу погодився й апеляційний суд, виходив із того, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк і не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання та одностороння зміна умов договору.

В судовому засіданні встановлено, що 2 вересня 2014 року між позивачем та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір про відкриття та обслуговування поточного рахунку в доларах США, на який було переведено 5 400 доларів США з депозитного доларового рахунку позивача.

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до банку з проханням повернути їй кошти, які знаходяться на її поточному рахунку, однак отримала відповідь із посиланням на постанову Правління Національного банку України № 540 від 29 серпня 2014 року (v0540500-14) про обмеження видачі грошових коштів до 15 000 гривень на добу на одного клієнта.

На численні звернення позивача відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання згідно з договором та не повернув позивачу належні їй кошти, які знаходяться на її поточному рахунку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором. (ст. 1068 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Із наведених норм вбачається, що зобов'язання банку полягає у виплаті володільцеві рахунку грошових коштів на умовах та в порядку, встановлених договором.

Отже, суд дійшов правильного висновку, що відмова банку у поверненні грошових коштів з поточного рахунку позивача суперечить вимогам чинного законодавства та умовам укладеного між ними договору.

Посилання відповідача на встановлені ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження безпідставні, оскільки відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 36 вказаного закону ці обмеження не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Разом з цим, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, апеляційний суд правильно керувався положеннями ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідно до якої під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Під час вирішення спору судами правильно визначено характер спірних правовідносин, правильно визначено норму права, яка регулює спірні правовідносини, та надано належну оцінку усім доказам, зібраним у справі.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 28 липня 2015 року та рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року в не скасованій частині залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.