головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євтушенко О.І., Мартинюка В.І., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Бучанська міська державна нотаріальна контора Київської області, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 - на рішення апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року,

У червні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що з січня 2008 року вона та ОСОБА_9 почали проживати разом у АДРЕСА_1, вели спільне господарство та мали спільний бюджет.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_9 помер. Після його смерті відкрилася спадщина. 22 травня 2015 року позивачка дізналася, що ОСОБА_7, яка не є спадкоємцем ні за заповітом, ні за законом, подано заяву про прийняття спадщини. Встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу необхідне позивачці для вирішення спору з відповідачкою щодо спадкового майна, оформлення права на спадщину та отримання свідоцтва про право на спадщину, тому просила встановити факт її проживання з ОСОБА_9 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_6 і ОСОБА_9 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2015 року скасовано, у позові відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що факт проживання ОСОБА_6 і ОСОБА_9 однією сім'єю без реєстрації шлюбу підтверджено поясненнями свідків та даними паспорта про прописку позивачки. Встановлення факту проживання однією сім'єю має для позивачки важливе юридичне значення, оскільки дозволяє реалізувати право на спадщину.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_6 всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надала належних та допустимих доказів того, що вона з ОСОБА_9 спільно проживали, були пов'язані спільним побутом та мали взаємні права і обов'язки, що притаманні подружжю.

Із такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Судами встановлено, що ОСОБА_6зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1 (а. с. 12, зворот).

ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а. с. 6), був зареєстрований АДРЕСА_2 з 05 липня 1980 року (а. с. 28, зворот).

Відповідно до довідки Комунального підприємства "Бучанське управління житлово-комунального господарства" від 15 грудня 2014 року № 2155 ОСОБА_9 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 05 липня 1980 року та проживав за цією адресою один до дня своєї смерті (а. с. 26).

Відповідно до витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі від 17 грудня 2014 року останнє місце проживання ОСОБА_9: АДРЕСА_2 (а. с. 10).

Із копій рахунків за 20092013 роки, що містяться у матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_9 здійснював оплату житлово-комунальних послуг та інших послуг по АДРЕСА_2 (а. с. 7071, 87).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. При цьому спільне проживання передбачає саме проживання чоловіка та жінки за однією адресою і в одному будинку.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_6 і ОСОБА_9 не проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 року. Звертав увагу на те, що ОСОБА_9 був зареєстрований та проживав по день смерті по АДРЕСА_2, тобто за іншою адресою, ніж та, яка зазначена ОСОБА_6 у позовній заяві.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

У довідці Комунального підприємства "Бучанське управління житлово-комунального господарства" від 15 грудня 2014 року № 2155 зазначено період реєстрації ОСОБА_9 по АДРЕСА_2, разом з тим період фактичного проживання за цією адресою у довідці не зазначено.

Тобто апеляційний суд не врахував, що місце реєстрації особи не є безумовним доказом місця її проживання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Стаття 256 ЦПК України передбачає право суду встановлювати факти, що мають юридичне значення. Разом із тим це можливо за наявності певних умов, а саме: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення; 2) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (v0005700-95) роз'яснено, що у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Суди не врахували, що окрім ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 до нотаріуса звернувся Дацько О.Л. (а. с. 31), якого до участі у справі не залучено, не встановлено, чи існує спір про право на спадщину.

Крім того, суд першої інстанції не вирішив питання про залучення до участі у справі Бучанської міської ради Київської області, оскільки спадкоємці за законом і за заповітом після смерті ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 року відсутні, у зв'язку з чим можуть зачіпатися права територіальної громади на спадкове майно.

Суди не встановили повно, всебічно та обґрунтовано обставини справи, не визначилися з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, не надали належної оцінки наявним у справі доказам, тому судові рішення мають бути скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.