головуючого Юровської Г.В., суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні квартирами шляхом вселення, встановлення порядку користування житловими приміщеннями квартир, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Луганської області від 01 жовтня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, в якому зазначав, що йому та відповідачам ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло та трикімнатна квартира АДРЕСА_2, що належить на підставі договору міни квартир від 25 листопада 1998 року.

Спірні квартири були набуті ОСОБА_6 та відповідачами у період його шлюбу з ОСОБА_7 У 2005 році шлюб між ОСОБА_6 та відповідачкою ОСОБА_7 було розірвано, внаслідок чого особисті відносини між сторонами загострилися, відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 почали чинити позивачу ОСОБА_6 перешкоди у користуванні вищевказаними квартирами.

Також позивач вказував, що він фактично позбавлений можливості користуватись, володіти своєю власністю, між сторонами виникають непорозуміння та сварки з приводу користування, утримання та збереження вищевказаного майна.

На підставі наведеного вище ОСОБА_6 просив суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_2, виділивши йому житлову кімнату № 8 на технічному плані, площею 18 кв. м, залишивши у загальному користуванні коридор № 1 - 10,3 кв. м, вбиральню № 2 - 0,8 кв. м, ванну кімнату № 3 - 1,8 кв. м, кухню № 4 - 7 кв. м, вбудовані шафи №№ 5, 6 - 0,4 кв. м; встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, залишивши в загальному користуванні всі приміщення квартири; вселити ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2; зобов'язати відповідачів не чинити перешкод у користуванні позивачем спірними квартирами.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 30 червня 2015 року позов ОСОБА_6 залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 01 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирами, шляхом вселення, встановлення порядку користування житловими приміщеннями квартир змінено, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Усунуто перешкоди у здійсненні власником права користування майном шляхом вселення ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_1 та вселення ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_2.

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_2, визначено ОСОБА_6 користування кімнатою № 9 на технічному плані площею 12,1 кв. м, у загальному користуванні залишено: коридор № 1 площею 10, 3 кв. м, вбиральню № 2 - 0,8 кв. м, ванну кімнату № 3 - 1,8 кв. м, кухню № 4 - 7,0 кв. м, вбудовані шафи №№ 5, 6 - 0,4 кв. м.

Залишено у загальному користуванні власників квартири жилі приміщення квартири АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні, встановлення порядку користування та вселення в квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами, що йому чиняться перешкоди у користуванні спірними квартирами, крім того, позивач має на праві іншу власності квартиру, в якій зареєстрований та проживає. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що встановити порядок користування спірними квартирами не можливо, оскільки буде порушено права інших співвласників на належну їм частку у праві спільної сумісної власності.

Апеляційний суд, змінивши рішення суду першої інстанції та ухваливши нове рішення, яким позов задоволено частково, виходив із того, що ОСОБА_6 є співвласником трикімнатної квартири АДРЕСА_2, та йому чиняться перешкоди у користуванні його власністю, а тому дійшов висновку про наявність підстав для усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом вселення та виділення позивачеві у користування кімнати площею 12,1 кв. м, житлові приміщення квартири АДРЕСА_1 суд залишив у загальному користуванні.

З такими висновками апеляційного суду не можна погодитись, оскільки вони зроблені з порушенням закону та не відповідають матеріалам справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що 23 червня 2005 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвано (а. с. 6).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11 грудня 1997 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 (а. с. 7).

Згідно з технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1, квартира складається з однієї кімнати житловою площею 18,80 кв. м, загальна площа квартири 33,30 кв. м (а. с. 8).

Відповідно до договору міни квартир від 25 листопада 1998 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 набули у власність квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 10).

Згідно з технічним паспортом квартира АДРЕСА_2, складається з 3-х кімнат житловою площею 40,3 кв. м, загальною площею 61,8 кв. м. (а. с. 11).

Відповідно до договору дарування квартири від 03 травня 2014 року ОСОБА_6 було подаровано квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 41).

Згідно з довідкою КП Єдиний розрахунковий центр м. Сєвєродонецька від 05 травня 2015 року ОСОБА_6 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_3 (а. с. 43).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. ст. 317, 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

На підставі положень ст. ст. 16, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому на суд відповідно до ст. ст. 60, 212, 213, 214 ЦПК України покладається обов'язок щодо повного і всебічного з'ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, належного дослідження усіх наданих на їх підтвердження доказів.

Відповідно до положень ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що він позбавлений можливості потрапити до квартири АДРЕСА_2, оскільки відповідачі змінили замок. Частково задовольняючи позов та вселяючи позивача в квартиру АДРЕСА_2, апеляційний суд належним чином своє рішення не мотивував, не перевірив, якими доказами позивач обґрунтовував свої доводи, не врахував заперечень відповідачів, які вказували на те, що жодних перешкод позивачеві не чинять.

Як вбачається з матеріалів справи, житлова площа квартири АДРЕСА_2, складає 40,3 кв. м. Оскільки квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, на кожного з них припадає 10,075 кв. м житлової площі. Позивач просив встановити порядок користування спірною квартирою та виділити йому в користування кімнату житловою площею 18,0 кв. м.

Щодо оскарження судових рішень у частині позову про визначення порядку користування квартирою необхідно зазначити таке.

Апеляційний суд, задовольнивши позов частково та виділивши позивачу у користування кімнату житловою площею 12,1 кв. м, виходив із того, що такий порядок користування не буде протирічити положенням ч. 3 ст. 319 ЦК України щодо забезпечення усім власникам рівних умов здійснення своїх прав.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Встановивши те, що спірна квартира складається із трьох житлових кімнат площею 18,0, 10,2 та 12,1 кв. м, апеляційний суд не врахував, що порядок користування, який позивач просить встановити, не відповідає його частці у власності на спірну квартиру ( 10,075 кв. м), а тому не може бути встановлений судом, оскільки позивач просить виділити йому в користування житлову площу більшу, ніж площа, яка відповідає його частці у праві спільної сумісної власності на квартиру. Встановлення запропонованого позивачем порядку користування квартирою обмежить право користування відповідачів як власників 3/4 частки квартири.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 01 жовтня 2015 року скасувати,справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.