розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" про визнання події страховим випадком, стягнення страхового відшкодування, пені та інфляційних витрат, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року,

У березні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" (далі - ПАТ "Просто-страхування") про визнання події страховим випадком, стягнення страхового відшкодування, пені та інфляційних витрат.

В обґрунтування позову позивачка посилалася на те, що 15 квітня 2010 року між сторонами було укладено договір добровільного страхування транспортних засобів № 204400 серії АТК, згідно з умовами якого вона застрахувала свій автомобіль "Lexus LX 570", державний номерний знак

НОМЕР_1. Відповідно до п. 1.9.2 вказаного договору страховим ризиком є незаконне заволодіння застрахованим транспортним засобом. Позивачка вказувала, що 03 серпня 2010 року по вул. Мечнікова, 11 у м. Києві вона виявила викрадення застрахованого автомобіля шляхом незаконного заволодіння.

Постановою Печерського РУГУ МВС України в м. Києві від 07 серпня 2010 року відмовлено у порушенні кримінальної справи, оскільки не встановлено очевидців події, проте прокуратурою Печерського району м. Києва вказану постанову скасовано та порушено кримінальну справу за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України за фактом незаконного заволодіння автомобіля "Lexus LX 570", державний номерний знак НОМЕР_1.

Зазначала, що 10 вересня 2010 року вона звернулася до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, проте відповідач відмовив їй у визнанні страхового випадку та проведенні страхового відшкодування.

Позивачка вважала, що відмова у виплаті страхового відшкодування є безпідставною, дії відповідача є неправомірними та такими, що порушують її права як споживача, а тому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати страховим випадком незаконне заволодіння 03 серпня 2010 року автомобілем "Lexus LX 570", державний номерний знак НОМЕР_1, стягнути з відповідача на її користь кошти в сумі 1 516 560 грн 57 коп., з яких:

975 650 грн - страхове відшкодування, 408 163 грн 93 коп. - пеня, відповідно до п. 2.12.1.3 договору, 51 593 грн 94 коп. - інфляційне збільшення суми боргу та 81 152 грн 70 коп. - 3 % річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 03 серпня 2010 року поблизу будинку № 11 по

вул. Мечнікова у м. Києві було виявлено відсутність автомобіля "Lexus LX 570", державний номерний знак НОМЕР_1.

07 серпня 2010 року оперуповноваженим ВКР Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві було відмовлено в порушенні кримінальної справи за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 289 КК України.

06 вересня 2010 року зазначену постанову від 07 серпня 2010 року було скасовано, порушено кримінальну справу за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом, за складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

08 вересня 2010 року відповідачем було направлено позивачці листа про відмову у виплаті страхового відшкодування.

10 вересня 2010 року уповноважена позивачкою особа звернулася до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування.

14 вересня 2010 року відповідач звертався письмово до Печерського РУ ГУ МВС України, з метою з'ясування, яка кількість ключів від застрахованого автомобіля була вилучена та можливість їх надання для проведення експертизи.

28 лютого 2011 року відповідач звертався письмово до представника позивачки з проханням надати всі оригінали документів на керування застрахованим транспортним засобом; усі виготовлені підприємством-виробником комплекти ключів та оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Згідно з п. п. 2.7.3.3 та п. 2.7 договору страхування страхувальник зобов'язаний для отримання страхового відшкодування, крім письмового повідомлення, надати страховику заяву про виплату страхового відшкодування та наступні документи з нижченаведеного переліку, які є обґрунтуванням заяви про виплату страхового відшкодування: договір страхування, всі оригінали наявних документів на право керування і користування транспортним засобом, реєстраційні й облікові документи на застрахований транспортний засіб (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, технічний паспорт транспортного засобу тощо), усі виготовлені підприємством-виробником комплекти ключів, усі комплекти пультів керування протиугінними, охоронними системами, відповідні документи з правоохоронних органів.

Відповідно до п. п. 2.8.3 та п. 2.8 договору страхування сторони передбачили, що підставою для визнання події страховим випадком і виплати страхового відшкодування є надання страхувальником документів та речей, зазначених у п. 2.7 договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що стороною позивача не було дотримано вищезазначених умов договору страхування, не надано оригіналу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, не повідомлено його місцезнаходження, а також решти документів передбачених п. п. 2.7.3.3 договору страхування.

Враховуючи положення п. п. 2.8.2.1 договору страхування, відповідач позбавлений можливості прийняти рішення про визнання зазначеної вище події, яка мала місце 03 серпня 2010 року, страховим випадком, і здійснити виплату страхового відшкодування.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачка та уповноважена нею особа належним чином не виконали умови договору страхування, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами попередніх інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ