розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Логос", про визнання недійсним договору констатації за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2015 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 1 листопада 2011 року між ним та ОСОБА_5 укладено договір, за умовами якого він надав відповідачу послуги з: оформлення переходу до відповідача прав кредитора за договором від 24 травня 2007 року на кредитну лінію в розмірі 1 млн 500 тис. грн, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Логос" (далі ТОВ "Торговий дім "Логос") та публічним акціонерним товариством "Банк Столиця" (далі ПАТ "Банк Столиця"); набуття відповідачем прав іпотекодержателя за іпотечним договором, предметом якого зазначено овочесховище (літ. "В1") по АДРЕСА_1, що належить ТОВ "Торговий дім "Логос" на праві власності; повернення грошових коштів відповідачу за депозитним вкладом у ПАТ "Банк Столиця".

Вони визначили ціну договору в розмірі 208 507 грн 90 коп., що є еквівалентом 26 121 доларів 28 центів США і визначається як 15 % від суми договору від 11 листопада 2011 року "Про порядок погашення витрат "Сторони-2" як поручителя за договором поруки", укладеного між ТОВ "Торговий дім "Логос" та ОСОБА_5 у розмірі 1 390 052 грн 70 коп.

Відповідно до умов указаного договору ОСОБА_5 взяв на себе зобов'язання оплатити суму, зазначену в договорі, що підтверджується розпискою від 11 листопада 2011 року, проте на час звернення до суду зобов'язання зі сплати боргу не виконав.

ОСОБА_4 зазначав, що грошові кошти відповідач отримав від ТОВ "Торговий Дім "Логос" та поручителя ОСОБА_6 за договором "Про порядок погашення витрат "Сторони-2" як поручителя за договором поруки" від 11 листопада 2011 року та за договором поруки від 11 листопада 2011 року, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 30 грудня 2012 року. Тобто відповідач отримав від ТОВ "Торговий Дім "Логос" з 28 грудня 2011 року по 8 листопада 2012 року грошові кошти в розмірі 690 100 грн та від ОСОБА_6 з 15 березня по 29 грудня 2012 року грошові кошти в розмірі 323 185 грн 45 коп. та 47 200 доларів 34 центи США.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_5 99 044 грн 12 коп. основного боргу за надані юридичні послуги (правову допомогу), 356 558 грн 83 коп. пені за період з 30 грудня 2012 року по 24 грудня 2013 року та 3 % річних за період з 30 грудня 2012 року по 24 грудня 2013 року в розмірі 2 930 грн 40 коп., а всього - 458 533 грн 38 коп.

У грудні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що предметом договору є консультації з питань правового регулювання (юридичні послуги правова допомога), а саме: досягнення домовленостей, узгодження деталей та підписання між замовником та ТОВ "Торговий Дім "Логос" ряду угод щодо переходу до ОСОБА_5 прав кредитора за договором від 24 травня 2007 року та прав іпотекодержателя за іпотечним договором, предметом якого є овочесховище по АДРЕСА_1.

Вказував, що спірний договір спрямований не на настання реальних наслідків повернення депозитних коштів з ПАТ "Банк Столиця", оскільки станом на 25 грудня 2013 року депозитний вклад у повному обсязі не повернуто, а на звільнення ТОВ "Торговий Дім "Логос" від грошових зобов'язань за договором від 11 листопада 2011 року "Про порядок погашення витрат "Сторони-2" як поручителя за договором поруки" та вирішення боргових зобов'язань ТОВ "Торговий Дім "Логос" перед ПАТ "Банк Столиця". Крім того, спірний договір укладений під впливом тяжких обставин для нього.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_5 просив суд визнати договір констатації від 11 листопада 2011 року недійсним.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 12 червня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано договір-констатацію від 11 листопада 2011 року про розмір надання юридичних послуг (правову допомогу) недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 12 червня 2014 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті - судові рішення залишено без змін.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 червня 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано договір-констатацію, укладений 11 листопада 2011 року між ОСОБА_5 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5, правильно застосувавши положення ст. ст. 203, 215 ЦК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до вірного висновку про те, що підстав для визнання договору-констатації недійсним немає, позивач їх не довів, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України). При цьому доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 умови договору не виконував не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки стосується моменту після укладення договору і при наявності для цього підстав застосовуються інші правові наслідки.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ