за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 липня 2015 року,

У серпні 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 13 березня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори, за умовами якого ОСОБА_6 передала у власність

ОСОБА_5 свою квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 зобов'язалася утримувати її довічно. Проте ОСОБА_5 свої зобов'язання за договором з початку 2011 року не виконує, у зв'язку з чим позивач 04 липня 2013 року звернулася до неї з пропозицією розірвати договір довічного утримання, але відповідач в добровільному порядку розірвати договір не погодилася. Крім того ОСОБА_6 зазначала, що 14 липня 2013 року ОСОБА_5 вчинила напад на неї з застосуванням фізичного насильства. Ураховуючи викладене на підставі ст. 755 ЦК України, ОСОБА_6 просила розірвати договір довічного утримання, укладеного

13 березня 2010 року між сторонами та визнати за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, до участі в якості правонаступника ОСОБА_6 залучено ОСОБА_4

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 липня 2015 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності заявлених позовних вимог.

Судами встановлено, що 13 березня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 3-341, за умовами якого ОСОБА_6 передала у власність ОСОБА_5 свою квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 зобов'язалася утримувати її довічно.

Відповідно до п. 6 зазначеного договору ОСОБА_5 зобов'язалась в межах матеріального забезпечення, яке становить розмір місячної пенсії

1 200 грн, з індексацією, довічно утримувати ОСОБА_6, надаючи їй комплекс послуг, зберегти її право пожиттєвого безкоштовного проживання у квартирі АДРЕСА_1, без права постановки на реєстраційний облік та проживання в ній сторонніх осіб, своєчасно вносити квартирну плату згідно розрахункової книжки ЖЕКу, за рахунок суми матеріального забезпечення і в межах її вартості, за замовленням ОСОБА_6, зобов'язалась забезпечувати її необхідним харчуванням, купувати і безоплатно доставляти до місця її проживання продукти харчування, одяг, медикаменти, забезпечити надання побутових послуг. Про прийняття таких речей або послуг, в рахунок вартості матеріального забезпечення, ОСОБА_6 повинна була надавати відповідну розписку.

Крім того, ОСОБА_5 зобов'язалася раз на тиждень проводити вологе прибирання в квартирі, прати та прасувати її білизну; при необхідності, по проханню ОСОБА_6, ходити з нею на прогулянку; в разі захворювання ОСОБА_6, госпіталізувати її, відвідувати її в лікарні, а після одужання доставити додому з лікарні, при захворюванні, не потребуючого госпіталізації, надавати їй допомогу в домашніх умовах та забезпечити достатній догляд; у відповідні дні, протягом тижня відвідувати ОСОБА_6, крім суботи та неділі, але не менше двох разів на тиждень, виключенням є хвороба

ОСОБА_6, необхідність в невідкладній допомозі або безперервному догляді, у разі смерті ОСОБА_6 набувач за договором зобов'язалась поховати ОСОБА_6 у с. Зеленче, Хмельницької області.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання

ОСОБА_4 і в подальшому була кремована.

Слід зазначити, що до участі в якості правонаступника ОСОБА_6 залучено ОСОБА_4 на яку за життя ОСОБА_6, 23 липня 2013 року, склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_4 на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що за Законом вона матиме право.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).

Статтею 755 ЦК України визначено, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

Згідно із частиною 1 статті 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх належних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність свої вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 2 ст. 614 ЦК України).

Отже, з урахуванням підстав позову, саме відповідач зобов'язаний довести належне виконання умов договору довічного утримання.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій надали відповідну правову оцінку, правильно оцінили належність, допустимість, достовірність кожного з наданих сторонами доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановили, що ОСОБА_5 доведено належне виконання умов договору довічного утримання, а тому дійшли до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 липня 2015 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 липня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання залишити без змін.