розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Сваричівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її дідусь - ОСОБА_6, якому на праві приватної власності належав житловий будинок та господарські будівлі і споруди по АДРЕСА_1. За життя ОСОБА_6 склав заповіт, відповідно до якого все майно заповідав ОСОБА_4 Після смерті ОСОБА_6 позивачка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Але їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди по АДРЕСА_1.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано право власності за ОСОБА_4 на будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, власником якого на день смерті був ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтованого виходив із того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції було порушено права ОСОБА_7, який відповідно вимог ст. 1276 ЦК України в порядку спадкової трансмісії має право на спадкування після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та заповіту не склала. ОСОБА_7 участі у справі не приймав.

Із матеріалів справи та змісту ухвалених судами рішень не вбачається, що апеляційним судом при вирішенні спору допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Доводи касаційної скарги, про те, що рішенням суду першої інстанції права ОСОБА_7 не порушено є необґрунтованими, висновків апеляційного суду не спростовують.

Частиною 3 статті 332 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а рішення апеляційного суду у справі - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ