головуючого Дьоміної О.О., суддів: Коротуна В.М., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до виконавчого комітету Радомишльської міської ради Житомирської області про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 25 травня 2015 року,

У 2005 році ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2005 року позов ОСОБА_6 задоволено.

Визначено ОСОБА_6 додатковий строк, двадцять днів, починаючи з дня вступу рішення в законну силу, для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року в м. Радомишлі Житомирської області.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 25 травня 2015 року рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2005 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 до виконавчого комітету Радомишильської міської ради та визначаючи останній додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка з поважних причин пропустила шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, а тому відповідно до вимог ст. 1272 ЦК України дійшов висновку про можливість у визначенні додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції порушено вимог процесуального закону, оскільки не залучено до участі у справі належного відповідача - спадкоємця ОСОБА_8 Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин положення цивільного закону, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Проте зазначені висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 є матір'ю ОСОБА_6 та ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 19 вересня 2013 року.

У визначений законом шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 спадкоємці не звертались, а також не заявляли відмову від спадщини.

ОСОБА_7 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі з 5 жовтня 1964 року.

ОСОБА_9 є батьком ОСОБА_8 та вітчимом ОСОБА_6

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 проживали та були зареєстровані в АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_9 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 19 вересня 2013 року.

Після смерті ОСОБА_9, за заявою ОСОБА_8, заведено спадкову справу.

1 липня 2006 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7, спадкове майно на яке видано свідоцтво складається з квартири АДРЕСА_1.

Частиною 1 статті 529 ЦК УРСР, який діяв на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_9, встановлено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ст. 549 ЦК УРСР).

Статтею 550 ЦК УРСР передбачено, що строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Апеляційним судом встановлено та не заперечується позивачем, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 постійно проживали у АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як беруть участь у справі.

Статтею 119 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Проте суд має право й зобов'язаний визначити суб'єктивний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню, що передбачено п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів (ст. 33 ЦПК України).

У порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув, не вирішив питання про склад осіб, які беруть участь у справі, не з'ясував дійсне коло спадкоємців, чи зверталися вони до нотаріуса, чи прийняли спадщину, та відповідно не залучив до участі в справі належного відповідача, не врахував, що у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у разі їх відсутності територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Апеляційний суд в силу своїх повноважень, передбачених ст. ст. 303, 307 ЦПК України, вказаних порушень усунути не міг.

Крім того, судом першої інстанції не було перевірено чи прийняла ОСОБА_6 спадщину в порядку, передбаченому ст. 549 ЦК УРСР.

Отже, судові рішення першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2005 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 25 травня 2015 року скасувати.