головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про виселення, позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про визнання недійсним свідоцтва про право власності та позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтехбуд", ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсним договору, визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2015 року,

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила виселити відповідача та членів його сім'ї з квартири АДРЕСА_1.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2012 року вона є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що ОСОБА_7 самовільно вселився у зазначене житло, правовстановлюючі документи на квартиру у нього відсутні, а постановою про закриття кримінального провадження від 06 червня 2013 року встановлено, що дану квартиру ОСОБА_7 купив у 2006 році за усною домовленістю із ОСОБА_9, який ніколи не був її власником, не мав права та не міг продати її відповідачу, на її неодноразові вимоги добровільно виселитись ОСОБА_7 не реагує.

У вересні 2014 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_7, про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2012 року, виданого ОСОБА_6, та скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 07 лютого 2006 року між нею та ПП ОСОБА_9 укладено договір № 11 про дольову участь у будівництві, згідно з яким він уступив їй право вимоги на набуття права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з їхньою домовленістю нею в повному обсязі оплачена вартість даної квартири в сумі 250 000 грн. Однак право власності на вказане нерухоме майно вона не зареєструвала у зв'язку з тим, що ОСОБА_9 не передав їй усіх необхідних для цього документів.

Зазначала, що після введення будинку в експлуатацію, у 2009 році вона разом із сім'єю вселилася в дану квартиру, провела в ній дороговартісний ремонт, закупила техніку і меблі, уклала договори з обслуговуючими організаціями житлово-комунальних послуг.

Про факт реєстрації ОСОБА_6 права власності на спірну квартиру вона дізналася, коли та звернулася до суду з позовом про виселення її сина ОСОБА_7, який проживає в купленій нею квартирі на законних підставах та з її дозволу.

Посилаючись на те, що дане свідоцтво є незаконним, а реєстрація права власності за ОСОБА_6 на квартиру № 30 здійснена без проведення технічної інвентаризації, просила позов задовольнити.

У вересні 2014 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтехбуд" (далі ТОВ "Укрінтехбуд"), ОСОБА_9 про визнання недійсним договору, визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності на квартиру.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 25 грудня 2004 року між забудовником ТОВ "Укрінтехбуд" та ПП ОСОБА_9 укладено договір про дольову участь у будівництві № 4/5, за умовами якого він вніс 2 258 025 грн, а забудовник зобов'язався передати йому 14 об'єктів нерухомого майна, якими той мав право розпоряджатись на власний розсуд. Однією з квартир, в будівництво якої вкладав свої інвестиції ОСОБА_9, була квартира АДРЕСА_1, яку вона придбала за оплатним договором 07 лютого 2006 року.

У 2009 році будинок по АДРЕСА_1 споруджено, проведено комунікації, підприємець передав їй ключі від придбаного житла, проте не надав акта приймання-передачі квартири, посилаючись на те, що будинок ще не введений в експлуатацію.

У 2014 році їй стало відомо про те, що на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 10 грудня 2012 року про надання дозволу на оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності від 18 грудня 2012 року на дану квартиру, в якому зазначено, що квартира є двокімнатною, однак, в дійсності вона трикімнатна. Тому свідоцтво та реєстрація права власності квартири за ОСОБА_6 є незаконними, оскільки квартира нею не оглядалась, її технічна інвентаризація не проводилась.

Вважала, що вказані рішення та свідоцтво оформлялись на підставі фіктивного договору про дольову (пайову) участь, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ "Укрінтехбуд", з метою вирішення конфліктної ситуації, яка склалась між учасниками спільної діяльності: підприємцем ОСОБА_9 та власником ТОВ "Укрінтехбуд" ОСОБА_10

Посилаючись на наведене, та враховуючи уточнення позовних вимог, просила визнати недійсним договір про поступку права вимоги від 27 квітня 2012 року на підставі його фіктивності, визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 10 грудня 2014 року, визнати незаконним і скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно та визнати за нею право власності на спірну квартиру.

ухвалами Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2014 року всі вищезазначені позови об'єднано в одне провадження та залучено до участі у даній справі в якості співвідповідача ОСОБА_10

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено. Виселено ОСОБА_7 із жилого приміщення квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. В задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2015 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про виселення із жилого приміщення квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення відмовлено.

Позов ОСОБА_8 задоволено частково.

Визнано недійсним договір Про поступку права вимоги від 27 квітня 2012 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_10

Визнано незаконним і скасовано рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 10 грудня 2014 року № 783 про надання дозволу ОСОБА_6 на оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2012 року, видане ОСОБА_6 про право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позов ОСОБА_6 про виселення ОСОБА_7 із житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, відповідач вселився і займає квартиру без достатніх правових підстав, а тому перебування відповідача ОСОБА_7 у спірній квартирі порушує права позивача як власника житла.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт укладення договору про дольову участь у будівництві щодо спірного майна не спростовує правомірності набуття права власності на це майно ОСОБА_6

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи частково позов ОСОБА_8, а у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовляючи, суд апеляційної інстанції виходив із того, що станом на травень 2012 року квартира № 30 обліковувалася за ПП ОСОБА_9, договір дольової участі між ТОВ "Укрінтехбуд" та ПП ОСОБА_9 не розірвано і він є чинним, а тому у підприємства були відсутні будь-які підстави в оплату боргу перед ОСОБА_10 передавати спірну квартиру ОСОБА_6 та беручи до уваги, що мотивами укладення договору про поступку права вимоги та її наслідком було передання права власності на квартиру № 30, а не грошового зобов'язання, а тому в учасників правочину були відсутні наміри створити юридичні наслідки договору про поступку права вимоги щодо грошового зобов'язання, з урахуванням наведеного такий правочин слід визнати фіктивним, та таким, що порушує права ОСОБА_8

Проте з такими висновками суду першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна. Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що 25 грудня 2004 року між ТОВ "Укрінтехбуд" та ПП ОСОБА_9 було укладено договір № 4/5 про дольову участь у будівництві, згідно з яким ТОВ "Укрінтехбуд" прийняло його у дольову участь будівництва квартир № № 17-22, 25-32 в 4 та 5 секціях будинку по АДРЕСА_1. Вартість об'єкта становила 2 258 025 грн.

Відповідно до умов договору ТОВ "Укрінтехбуд" зобов'язалось здійснити будівництво будинку по АДРЕСА_1, прийняти у дольову участь будівництва квартир №№ 17-22, 25-32 ПП ОСОБА_9 та після будівництва передати їх за актом приймання-передачі у власність ПП ОСОБА_9, а ПП ОСОБА_9 взяв на себе зобов'язання зі своєчасної сплати вартості будівництва у розмірі 2 258 025 грн.

07 лютого 2006 року між ОСОБА_8 та ПП ОСОБА_9 було укладено договір про дольову участь у будівництві, згідно з яким після завершення будівництва ПП ОСОБА_9 зобов'язався виділити їй у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1

На виконання умов цього договору ОСОБА_8 внесла 250 000 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 07 лютого 2006 року № 11.

Згідно з сертифікатом відповідності від 18 березня 2011 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області засвідчила відповідність закінченого будівництвом об'єкта багатоквартирного житлового будинку з мансардою і вбудованими офісами та автостоянками по АДРЕСА_1 відповідно проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтвердила його готовність до експлуатації.

Зі змісту ч. 5 ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об'єкт.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 набула право власності у спосіб, передбачений законом. Зокрема, відповідно до угоди від 27 квітня 2012 року № 2 про уступку права вимоги ОСОБА_10 передав ОСОБА_6 в повному обсязі всі права вимоги грошового зобов'язання в розмірі 280 616 грн перед ТОВ "Укрінтехбуд". Протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Укрінтехбуд" від 30 квітня 2012 року № 1 передано ОСОБА_6 в оплату боргу згідно з договором уступки вимоги від 27 квітня 2012 року № 2 квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 147148, т. 2)

08 травня 2012 року між ТОВ "Укрінтехбуд" та ОСОБА_6 було оформлено акт приймання-передачі квартири згідно з рішенням загальних зборів, який засвідчує, що ОСОБА_6 оглянуто приміщення квартири № 30, дане приміщення знаходиться у стані, повністю придатному для використання, загальна площа квартири становить 83,6 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 10 грудня 2012 року № 783 доручено Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації здійснити юридичне оформлення права власності, зокрема ОСОБА_6, та видати свідоцтва про право власності.

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2012 року, виданого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_6 на праві приватної власності належить двокімнатна квартира загальною площею 83,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, слід зазначити, що суд апеляційної інстанції визнаючи недійсним договір від 27 квітня 2012 року про поступку права вимоги, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 посилався на ст. ст. 215, 234 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " (v0009700-09) роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Слід зазначити, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2012 року ОСОБА_6 на праві приватної власності належить спірна квартира.

Апеляційний суд вищевказаного не врахував, та залишив поза увагою те, що право ОСОБА_8 на спірну квартиру є похідним від права, яке мав би набути ОСОБА_9 за договором № 4/5, але так його і не набув, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які правовстановлюючі документи на ім'я ОСОБА_9

Рішення суду першої інстанції також не може бути залишено в силі з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з позовами ОСОБА_8 просила суд визнати недійсним свідоцтва про право власності та договору про дольову участь, скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 10 грудня 2014 року та визнання права власності.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_8, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 16 ЦК України ОСОБА_8 обраний невірний спосіб захисту. Проте, суд першої інстанції всупереч вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України не обґрунтував у чому саме полягає неправильність обраного способу захисту.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Зокрема, ч. 4 ст. 10 ЦПК України установлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На порушення вищенаведених норм процесуального права суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надав належної оцінки тій обставині, що у матеріалах справи наявні два технічні паспорти на спірну квартиру. Відповідно до технічного паспорту, виданого на ім'я ОСОБА_8 квартира трикімнатна (а. с. 1617, т. 2), а відповідно до технічного паспорту, виданого на ім'я ОСОБА_6 квартира двокімнатна (а. с. 6972, т. 2).

Оскільки, суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст.ст. 212, 214, 303 ЦПК України (1618-15) порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Враховуючи зазначене, ухвалені судові рішення не можуть залишатися в силі, допущені судами порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.