розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", третя особа - відділення № 11 публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", про повернення строкового банківського вкладу, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на рішення апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що між нею та публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк") укладено договори банківського вкладу, а саме: 29 квітня 2013 року на суму 12 200 доларів США, 18 листопада 2013 року на суму 15 200 Євро, 1 червня 2013 року на суму 18 тис. доларів США, з виплатою відсотків за користування по закінченню строку дії договорів. З березня 2014 року банк перестав повертати вкладникам вклади з нарахованими за ними відсотками в іноземній валюті по договорах, строк дії яких закінчився, тому позивач звернулася до відповідача із заявою про дострокове розірвання договорів від 18 листопада 2013 року та 11 червня 2013 року та попередила банк про непродовження по закінченню терміну дії договору від 29 квітня 2013 року. При цьому суми внесених позивачем вкладів та відсотки за ними виплачені банком не були з посиланням на відсутність коштів, на неодноразові звернення виконати умови договору банк кошти не повертає. Таким чином, просила позов задовольнити.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 грудня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на користь ОСОБА_3 вклади в іноземній валюті разом з відсотками за користування вкладами за договором банківського вкладу від 29 квітня 2013 року, за договором банківського вкладу від 11 червня 2013 року та договором банківського вкладу від 18 листопада 2013 року на загальну суму 32 850, 28 доларів США, 15 669,74 Євро та 21 935 грн 92 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання. Стягнуто з ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в дохід держави 3 654 грн судового збору.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2015 року рішення міськрайонного суду змінено, викладено резолютивну частину у такій редакції:

"Стягнути з ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на користь ОСОБА_3 200 тис. грн у рахунок відшкодування коштів за її вкладами у межах суми відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Виключити з резолютивної частини рішення місцевого суду посилання на стягнення з банку 3 654 грн судового збору".

У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині стягнення з ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" 200 тис. грн у рахунок відшкодування коштів за вкладами у межах суми відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з урахуванням норм ч. 2 ст. 1060 ЦК України виходив з того, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Скасовуючи рішення міськрайонного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунка вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюті України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Проте повністю з висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами установлено, що 29 квітня, 16 червня та 18 листопада 2013 року ОСОБА_3 уклала з ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" договори банківського вкладу в іноземній валюті строком на 13 місяців з виплатою відсотків за користування по закінченню дії строку договору.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 послалася на те, що з березня 2014 року ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" перестав повертати вкладникам кошти з нарахованими за ними відсотками, тому 10 листопада 2014 року звернулася до суду із зазначеним позовом, а 21 листопада 2014 року у банку введено тимчасову адміністрацію.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до положень ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Крім того, ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 529 ЦК України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Отже, за змістом наведених норм права зобов'язання банку полягає у виплаті володільцеві рахунка грошових коштів на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Отже, неповернення ОСОБА_3 банківського вкладу суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 1068 ЦК України та умовам укладеного між сторонами договору.

Разом з тим на підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733 "Про віднесення ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк".

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Апеляційний суд зазначене не врахував, не звернув уваги на те, що ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" віднесено до неплатоспроможних, що фактично унеможливлює здійснення банком операцій за рахунками власних клієнтів. Крім того, після запровадження Фондом тимчасової адміністрації відносно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання Національним банком України банківської ліцензії й переходу до процедури ліквідації банку задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , і чинним законодавством не передбачено задоволення вимог окремих кредиторів банку поза межами ліквідації банку.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору; зокрема доводи позивача про несвоєчасне виконання грошового зобов'язання до уваги не прийняв та належної оцінки їм не дав.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.