головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Умнової О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "БМ Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційним скаргами ОСОБА_7 та представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 02 липня 2015 року,

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "БМ Банк" (далі - ПАТ КБ "БМ Банк") звернулося до суду з позовом до основного боржника ОСОБА_6 та поручителя ОСОБА_7 про стягнення в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача кредитної заборгованості в розмірі 113 174,04 доларів США (еквівалент 1 784 853 грн 07 коп.), що складається з: 98 211,90 доларів США - строкової суми заборгованості по кредиту, 4 697,22 доларів США - простроченої суми заборгованості по кредиту, 891,68 доларів США - строкових процентів, 8 213,51 доларів США - прострочених процентів, 1 159,64 доларів США - пені нарахованої за період з 26 грудня 2013 року по 25 грудня 2014 року.

Позовні вимоги банк обґрунтував тим, що 27 листопада 2007 року між ПАТ КБ "БМ Банк" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір на суму 188 тис. доларів США з умовою повернення кредиту до 25 листопада 2022 року. Того ж дня між ПАТ КБ "БМ Банк" та ОСОБА_7 укладено договір поруки за умовами якого остання поручилася за вказаними вище кредитними зобов'язаннями ОСОБА_6 Станом на 26 грудня 2014 року існує кредитна заборгованість, яку відповідачі у добровільному порядку погашати відмовляються, тому позивач був змушений звернутися до суду із вказаним позовом.

Заочним рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 02 липня 2015 року, позов задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 27 листопада 2007 року в розмірі 113 174,04 доларів США, що в еквіваленті на Національну грошову одиницю України по курсу НБУ станом на 26 грудня 2014 року становить 1 784 853 грн 07 коп., з яких: 98 211,90 доларів США - строкова сума заборгованості по кредиту, 4 697,22 доларів США - прострочена сума заборгованості по кредиту, 891,68 доларів США - строкові проценти, 8 213,51 доларів США - прострочені проценти, 1 159,64 доларів США - пеня за період з 26 грудня 2013 року по 25 грудня 2014 року.

Стягнуто з відповідачів на користь позивача, по 1 827 грн судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду з даним позовом, а також по 315 грн витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідачів до суду, з кожного.

Повернуто позивачеві 117 грн надмірно сплачених коштів при зверненні до суду з даним позовом.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.

В свою чергу, у касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до районного суду.

Заявники посилаються на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при розгляді даної справи.

Касаційна скарга ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи у справі заочне рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався нормами ст. ст. 525, 526, 530, 553- 555, 611, 612, 1054 ЦК України і виходив з того, що позивачем доведено та належним чином обґрунтовано підстави позову, а також розмір стягнутої судом кредитної заборгованості.

Заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2015 року оскаржено в апеляційному порядку відповідачами у справі, які крім іншого посилалися на недоведеність позивачем обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, які суд першої інстанції безпідставно вважав встановленими, а саме: обставин щодо розміру нарахованої позивачем та стягнутої судом суми кредитної заборгованості.

Апеляційний суд, залишаючи без змін заочне рішення районного суду, доводи апеляційних скарг відповідачів у справі спростував та дійшов висновків, що судом першої інстанції ухвалено у справі судове рішення у відповідності до вимог Закону.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що 27 листопада 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю "БМ Банк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір за умовами якого банк надав позичальникові в кредит 188 тис. доларів США під 12 % річних до 25 листопада 2022 року. Того ж дня між товариством з обмеженою відповідальністю "БМ Банк" ОСОБА_7 (поручитель) та ОСОБА_6 (сторона договору) укладено договір поруки за умовами якого поручитель зобов'язалася відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_6 перед банком за зобов'язаннями, що випливають із вказаного вище кредитного договору.

До позовної заяви банком надано копію додатку № 1 до кредитного договору у якому розраховано загальний порядок розрахунку позичальника по кредиту, документи щодо руху коштів по рахунках (а. с. 12-30), розгорнутий розрахунок кредитної заборгованості в частині нарахування пені за період з 26 грудня 2013 року по 25 грудня 2014 року, а також коротку виписку по розміру загальної кредитної заборгованості по кредиту станом на 26 грудня 2014 року (суми зазначені у позовній заяві).

Спростовуючи доводи апеляційних скарг про те, що надані банком розрахунки заборгованості (документи щодо руху коштів по рахунках (а. с. 12-30) не збігаються з поданим загальним розрахунком заборгованості (а. с. 32), апеляційний суд послався на те, що документи по руху коштів на рахунках містять відомості по руху коштів за період з 27 листопада 2007 року по 23 січня 2015 року, позивач же просив сягнути заборгованість станом лише на 26 грудня 2014 року і розмір такої заборгованості не спростовано відповідачами.

За правилами ст. ст. 58, 59, 60, 64 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Пленум Верховного Суду України у пунктах 17, 19 Постанови від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) роз'яснив, що перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце у випадках зазначення у судовому рішенні певних обставин (фактів), які не підтверджені доказами, їх недостатність, недостовірність та (або) суперечливість, відсутність мотивів прийняття чи неприйняття доказів тощо.

Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав установленими, чи на невідповідність висновків суду обставинам справи підлягає перевірці апеляційним судом шляхом дослідження доказів, яким, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, суд першої інстанції не дав оцінки або дав неправильну оцінку.

Як зазначено вище, у апеляційних скаргах відповідачі посилалися на те, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку доказам щодо розміру кредитної заборгованості, тому апеляційний суд мав дослідити ці докази, у тому числі з'ясувати чи містять вони інформацію щодо предмета доказування, чого зроблено судом не було.

Так, позивачем надано розгорнутий розрахунок лише нарахованої пені, інші види нарахованої кредитної заборгованості на переконання позивача підтверджуються документами під назвою "Рух коштів по рахунку" (а. с. 12-30).

Такі документи не містять інформації щодо виду кредитної заборгованості до якої вони відносяться (основний борг, борг по процентам, тощо), також остаточні суми по руху коштів різняться з сумами кредитної заборгованості, що просив стягнути позивач, а тому вважати, що документи під назвою "Рух коштів по рахунку" містять належну інформацію щодо предмета доказування - підстави відсутні.

Апеляційний суд не в повній мірі виконав вимоги ст. 303 ЦПК України та передчасно дійшов висновків про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

З кредитного договору та додатку до нього (частина № 2 кредитного договору) вбачається, що його умовами передбачено використання сторонами договору трьох банківських рахунків для проведення розрахунків по кредиту, а саме № № 223380151073, 223830151073, 290960151073, натомість, на підтвердження розміру нарахованої кредитної заборгованості позивачем надано виписки з руху коштів у тому числі і по інших рахунках, а саме: № № 2237101051073 (а. с. 14), 2239301051073 (а. с. 29), 2239402051073 (а. с. 30).

При правовій кваліфікації правовідносин між сторонами у справі, суд першої інстанції мав дослідити вказані докази, з'ясувати чи вони містять інформацію щодо предмета доказування, чи підтверджують/спростовують вони обставини щодо предмета та підстав позову, чого зроблено не було.

З наведеного вбачається, що судом першої інстанції не встановлено належним чином характеру правовідносин між сторонами у справі та ухвалено у справі судове рішення, яке ґрунтується на припущеннях і суперечить вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України.

У зв'язку з наведеним вище та з урахуванням положень ст. 338 ЦПК України, оскаржувані в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до районного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 02 липня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.