розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про вселення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні часткою у житловому будинку, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 43/100 частини будинку за набувальною давністю, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Баришівського районного суду Київської області 29 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 червня 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона є власником 43/100 частки житлового будинку розташованого за адресою:

АДРЕСА_1, який складається з двох квартир площею 137,3 кв.м з окремими входами, однак відповідач чинить перешкоди у користуванні її власністю та не допускає її до власної квартири, змінив замок на вхідних дверях.

Посилаючись на наведене, позивач просила суд вселити її у спірний будинок та зобов'язати відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні її майном.

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він з ОСОБА_3 є співвласниками будинку АДРЕСА_1 смт. Баришівка Київської області, який отримали у спадщину після смерті батька ОСОБА_5

Вказував, що ОСОБА_3 проживала в будинку та була зареєстрована в ньому до 29 серпня 1968 року, але уклавши шлюб з ОСОБА_6, вона поселилась в іншому будинку.

Посилаючись на наведене, просив суд визнати за ним право власності на 43/100 частин спірного будинку, що належать ОСОБА_3, за набувальною давністю.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області 29 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 червня 2015 року, в позові ОСОБА_3 та в зустрічному позові ОСОБА_4 відмовлено

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу про те, що відповідач змінив замки на вхідних дверях спірного спадкового будинку, який чинить перешкоди у його користуванні і не допускає позивача до будинку та про відсутність підстав для її вселення у спірний будинок.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_4 не надав докази добросовісного заволодіння майном ОСОБА_3, а саме 43/100 частинами житлового будинку по АДРЕСА_1 та його державної реєстрації.

Однак з такими висновками суду першої та апеляційної інстанцій в повному обсязі погодитись не можна з огляду на наступне.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ переглядає справу в межах касаційної скарги ОСОБА_3 в частині вирішення її позову про вселення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні часткою у житловому будинку, оскільки рішення в частині вирішення зустрічного позову не оскаржувалося.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 3 жовтня 1990 року, спадкоємцем 43/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є його дочка - ОСОБА_3

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 2 квітня 1999 року, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є його син - ОСОБА_4 Спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається з 57/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1.

Згідно технічного паспорту від 10 квітня 2009 року загальна площа вказаного будинку становить 137,3 кв.м.

Судом встановлено, що житловий будинок № 41 за вказаною адресою, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не розділений в натурі, має два окремі входи, але статусу квартир чи окремі особові рахунки їм не присвоєно.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Частиною 3 статті 47 Конституції України гарантується право на житло і встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Стаття 155 ЖК України передбачає, що жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Суди дійшли висновку про те, що надані позивачем докази не є належними та не підтверджують факт вчинення відповідачем перешкод у користуванні частиною спірного будинку, а копія заяви, подана ОСОБА_3 про умисне знищення майна відповідачем, не підтверджує вчинення ОСОБА_4 перешкод у користуванні спадковим майном, однак погодитись з такими висновками неможливо з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 зверталась до відповідача зі зверненням від 22 травня 2014 року щодо врегулювання питання про надання допуску до її частини домоволодіння, яке було отримано відповідачем 3 червня 2014 року (а.с. 15-16).

Із відповіді Інспекції ДАБК у Київській області від 30 квітня 2014 року № 7/10-3004/09/01 вбачається, що в ході перевірки Інспекцією встановлено, що ОСОБА_4 без оформлення документів на право виконання будівельних робіт, здійснив реконструкцію житлового будинку № 41 за спірною адресою (добудовано прибудову та баню), внаслідок чого на ім'я відповідача було складено протокол про адміністративне правопорушення від 6 травня 2014 року та надано ОСОБА_4 припис на усунення виявлених порушень (а.с. 17).

Також, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 зверталась до РВ ГУ МВС України у Київській області за фактом умисного знищення майна 29 серпня, 8 вересня 2014 року та 11 березня 2015 року.

Із відповіді РВ ГУ МВС України у Київській області вбачається, що ОСОБА_4 заперечив та не допустив працівників міліції для проведення огляду подвір'я № 41 за вказаною адресою, посилаючись на те, що він є одноосібним власником.

Частиною першою статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст. 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України роз'яснено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Крім того, до касаційної скарги ОСОБА_3 додано акт від 2 вересня 2015 року за вхідним номером 55763/0/6-15 від 16 вересня 2015 року про вчинення перешкод ОСОБА_4 у допуску ОСОБА_3 до її власності за адресою: АДРЕСА_1.

Вказані норми закону та докази були залишені поза увагою судів і не були предметом їх розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи викладене, суд першої та апеляційної інстанцій, на порушення вимог частини 4 статті 10, частини 1 статті 31, частини 1 статті 137 ЦПК України не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, чим допустили порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Судові рішення не можуть залишатися в силі, оскільки ухвалені з порушенням норм матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому згідно з частиною

2 статті 338 ЦПК України підлягають скасування з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_3 про вселення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні часткою у житловому будинку.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Баришівського районного суду Київської області 29 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 червня 2015 року в частині відмови у вселенні та зобов'язанні не чинити перешкод у користуванні часткою у житловому будинку скасувати.