головуючого Червинської М.Є., суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на заочне рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 17 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 20 серпня 2015 року,

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 29 січня 2007 року між ними та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № CVHMAK36130955, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 12 536,57 доларів США строком до 28 січня 2010 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом. У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 за цим кредитним договором 29 січня 2007 року між ними та ОСОБА_7 було укладено договір поруки № CVHMAK36130955, відповідно до умов якого остання як поручитель, взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник.

Однак боржник не виконав свої договірні зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 24 квітня 2015 року за ним рахувалася заборгованість у загальному розмірі 4 127,15 доларів США, яка складається є: 1 172,63 доларів США - заборгованості за кредитом, 994,90 доларів США - заборгованості за відсотками, 231 доларів США - заборгованості з комісії, 1 728,63 доларів США - пені.

Позивач вказував також на те, що від цієї суми слід відняти 1 818,62 доларів США, які були стягнуті солідарно з відповідачів за рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 16 квітня 2010 року. За таких обставин позивач просив стягнути солідарно з відповідачів 2 308,53 доларів США, що еквівалентно 52 011 грн 18 коп.

Заочним рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 17 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 20 серпня 2015 року, в задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не відповідають цим вимогам у повній мірі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 січня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № CVHMAK36130955, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 12 536,57 доларів США строком до 28 січня 2010 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом (а. с. 13-15).

У забезпечення виконання зобов'язань боржника за цим кредитним договором 29 січня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_7 було укладено договір поруки № CVHMAK36130955, відповідно до умов якого остання як поручитель, взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник (а. с. 17).

ОСОБА_6 неналежним чином не виконував свої договірні зобов'язання, у зв'язку з чим ПАТ КБ "Приватбанк" зверталося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_6, ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором від 29 січня 2007 року, яка станом на 18 лютого 2010 року становила 1 818,62 доларів США, що було еквівалентно 14 553 грн 32 коп. Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 16 квітня 2010 року позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено, стягнуто на їхню користь солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 14 553 грн 32 коп. заборгованості.

Встановивши вищезазначені обставини у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскільки ухвалено судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки, тощо, поза строком дії кредитного договору законом не передбачено. Разом із цим суд вважав, що виникає зобов'язання із повернення кредитних коштів у повному обсязі та нарахованих за цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК України. У зв'язку з тим, що позовних вимог про стягнення сум з підстав, передбачених ст. 625 ЦК України, позивач не заявляв, то суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Однак з таким висновком судів погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 23 вересня 2015 року, у аналогічній справі № 6-1206цс15, згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до чч. 1,3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Встановивши у даній справі, що є рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 16 квітня 2010 року, яким позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено та стягнуто на їхню користь солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 14 553 грн 32 коп. заборгованості за кредитним договором від 29 січня 2007 року, суди дійшли до помилкового висновку про те, що підстав для стягнення відсотків за користування кредитними коштами, комісії та неустойки поза строком дії кредитного договору і після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості законом не передбачено, а тому до даних правовідносин підлягає застосуванню лише ст. 625 ЦК України, з підстав якої позов заявлено не було.

Однак такий висновок судів суперечить вимогам закону та правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23 вересня 2015 року, у справі № 6-1206цс15, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Отже, оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то рішення місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити.

Заочне рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 17 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 20 серпня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.