розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 26 червня 2015 року,

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом. Зазначало, що 20 лютого 2008 року між банком і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 3 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Посилаючись на те, що позичальник належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, просило задовольнити позов.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 6 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 26 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 20 лютого 2008 року у розмірі 12 042 грн 79 коп., яка складається із заборгованості: за кредитом - 3 165 грн 10 коп., за процентами - 4 704 грн 28 коп., за комісією - 3 123 грн 75 коп., по штрафу (фіксована частина) - 500 грн, по штрафу (процентна складова) - 549 грн 66 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом установлено, що 20 лютого 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого ПАТ КБ "ПриватБанк", і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 3 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

На порушення умов зазначеного договору відповідач свої зобов'язання не виконував, у зв'язку з чим станом на 30 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 12042 грн 79 коп.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк позовної давності не пропущено, оскільки строк дії договору пролонгувався, строк дії платіжної картки закінчився у січні 2012 року.

Однак з такими висновками погодитися неможливо.

Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до Умов і Правил надання банківських послуг, які разом із заявами клієнта складають договори про надання банківських послуг у вигляді видачі ОСОБА_3 банківських карток, термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії платіжних карток (п. 6 заяви, п. п. 9.3, 9.6, 9,7 Умов, п. п. 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3 Правил користування платіжною карткою).

З огляду на викладене, висновки апеляційного суду про пролонгацію договору безпідставні, оскільки виходячи із його умов строк його дії збігається з терміном дії картки зазначеній на ній.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Пунктом 5. 4 Правил користування платіжною карткою встановлено, що строк погашення процентів за кредитом здійснюється щомісячно.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань, що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на підставі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Стягуючи заборгованість апеляційний суд не встановив конкретних дат початку перебігу загального строку позовної давності та строку позовної давності щодо вимог про стягнення процентів, штрафу, не врахували заяву відповідача про їх застосування та не спростували доводів відповідача про їх сплив.

Згідно п. п. 8. 6 Умов та правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Однак вирішуючи питання про стягнення штрафів апеляційний суд не з'ясував коли у банку виникло право на стягнення штрафу.

Порушення апеляційним судом при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому ухвалене ним рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, встановити, на підставі поданих сторонами доказів, строк дії картки, початок перебігу позовної давності щодо кожної заборгованості про стягнення якої заявлено вимогу.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 26 червня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до цього суду.