Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Маляренка А.В.,

Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 червня 2015 року,

Маріупольська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 18 червня 2015 року, позов Маріупольської міської ради задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови площею 0,000625 га по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу кіоску.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Маріупольської міської ради відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до вимог ст. 116 ЗК України громадяни набувають право власності і право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 13 серпня 2014 року ОСОБА_2 самовільно займає та використовує земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови під розміщення торгівельного кіоску площею 0,000625 га за адресою: АДРЕСА_1, що є порушенням ст. ст. 125, 126, 211, 212 Земельного кодексу України (2768-14) .

Вказаний акт та попередження про необхідність усунення порушень вимог земельного законодавства від 13 серпня 2014 року підписано ОСОБА_2 та не оскаржено.

Спірна земельна ділянка площею не була надана в користування відповідачу у встановленому законом порядку, про що свідчать акти від 13 серпня 2014 року та 29 серпня 2014 року.

Згідно зі ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникові землі.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 січня 2015 року та ухвала апеляційного суду Донецької області від 18 червня 2015 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 червня 2015 року залишити без змін.