розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 березня 2015 року,

У січні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна; Банк) звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ним у розмірі 27 669 120 грн 08 коп. за кредитним договором від 08 липня 2008 року № CM-SME 502/179/2008 звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором (майнова порука) від 08 липня 2008 року № CM-SME 502/179/2008 (реєстр. № 2801), посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чепелєвою Т.В., на земельну ділянку площею 1,77 га, розташовану за адресою: Одеська область, Овдіопольський район, АДРЕСА_1, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий № НОМЕР_1, яка належить відповідачці (іпотекодавцю) ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу предмета іпотеки згідно із чинним законодавством України через органи Державної виконавчої служби за початковою ціною не нижче 9 971 961 грн 23 коп., вартість якої була визначена сторонами іпотечного договору.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідно до кредитного договору від 08 липня 2008 року № CM-SME 502/179/2008 та усіх додатків та доповнень до нього ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є АТ "ОТП Банк" і яке згідно із договором купівлі-продажу кредитного портфеля та договору про відступлення права вимоги відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки позивачу ТОВ "ОТП Факторинг Україна", надало позичальнику ОСОБА_4 кредит на споживчі цілі у розмірі 650 000,00 доларів США на термін до 08 липня 2023 року включно зі сплатою за користування кредитом процентної ставки у розмірі 6 % річних.

Цього ж дня в якості забезпечення виконання позичальником своїх кредитних зобов'язань між Банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 як майновим поручителем і іпотекодавцем укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідачка передала в іпотеку вказану вище земельну ділянку, яка належала їй на праві власності.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 належним чином не виконував своїх зобов'язань, внаслідок чого станом на 09 січня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 27 669 120 грн 08 коп., просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 червня 2014 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_4 перед ТОВ "ОТП Факторинг Україна у розмірі 27 669 120 грн 08 коп., з яких заборгованість за кредитом - 646 767, 58 дол. США (5 169 613 грн 27 коп.), заборгованість з відсотків за період з 10 листопада 2008 року по 01 грудня 2009 року - 97 677, 36 дол. США (780 735 грн 14 коп.), заборгованість з пені за період з 09 січня 2013 року по 09 січня 2014 року - 2 717 224, 03 дол. США (21 718 771 грн 67 коп.), звернуто стягнення на предмет іпотеки за нотаріально посвідченим іпотечним договором (майнова порука) від 08 липня 2008 року № CM-SME 502/179/2008 на земельну ділянку площею 1, 77 га, що розташована за адресою: ділянка АДРЕСА_1 Овідіопольського району Одеської області, шляхом продажу предмета іпотеки згідно із чинним законодавством України через органи Державної виконавчої служби за початковою ціною не нижче 9 971 961 грн 23 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 червня 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позичальник ОСОБА_4 та майновий поручитель ОСОБА_3 порушили зобов'язання за кредитним договором і допустили заборгованість, а тому в силу ст. 33 Закону України "Про іпотеку" Банк вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 08 липня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є АТ "ОТП Банк" і яке згідно із договором купівлі-продажу кредитного портфеля та договору про відступлення права вимоги відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки позивачу ТОВ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 650 000,00 доларів США на термін до 08 липня 2023 року під 6 % річних (а. с. 7-14).

У якості забезпечення виконання позичальником ОСОБА_4 своїх кредитних зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 як майновим поручителем та іпотекодавцем було укладено іпотечний договір від 08 липня 2008 року (реєстр. № 2801), відповідно до якого ОСОБА_3 передала в іпотеку Банку земельну ділянку площею 1,77 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий № НОМЕР_1, яка належить їй на праві власності (а. с. 15-21).

Згідно із п. 4.1.1 п. 4 ч. 2 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором позичальник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення, при чому пеня сплачується додатково до прострочених сум.

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань станом на 09 січня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 27 669 120 грн 08 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 646 767,58 доларів США, що складає 5 169 613 грн 27 коп.; заборгованість з відсотків (за період з 10 листопада 2008 року по 01 грудня 2009 року) - 97 677,36 доларів США, що складає 780 735 грн 14 коп.; заборгованість з пені (за період з 09 січня 2013 року по 09 січня 2014 року) - 2 717 224,03 доларів США, що складає 21 718 771 грн 67 коп.

Разом із цим з матеріалів справи вбачається, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2011 року стягнуто з ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю "Майя" та ОСОБА_7 в солідарному порядку на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість у розмірі 5 820 615 грн 91 коп. за кредитним договором від 08 липня 2008 року № CM-SME502/179/2008 та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість у розмірі 1 134 730 грн. за кредитним договором від 08 лютого 2008 року № ML-501/023/2008 (а. с. 102-104).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із результатів системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

Суди попередніх інстанцій правильно послалися на роз'яснення, що містяться у п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , про те, що позивач обирає спосіб судового захисту і незважаючи на те, що є рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, не позбавлений права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 04 вересня 2013 року, викладеною у справі № 6-73цс13, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно.

Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов'язання.

Проте суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що перед зверненням стягнення на предмет іпотеки слід правильно і відповідно до закону та умов договору визначити розмір заборгованості, для погашення якої звертається стягнення; не з'ясували, чи виконано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2011 року про стягнення кредитної заборгованості.

Крім того, частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України, з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України вищевказаного не врахували, розмір наявної заборгованості не перевірили, не врахували вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, оскільки нарахована позивачем сума пені є значно завищеною порівняно з існуючою заборгованістю відповідача, фактичних обставин справи не з'ясували, зокрема, чи виконане рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2011 року про стягнення заборгованості за кредитним договором від 08 липня 2008 року № CM-SME502/179/2008 з ОСОБА_4, ТОВ "Майя" та ОСОБА_7, у зв'язку із чим дійшли передчасного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлено, їх рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 березня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.