розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання дій незаконними та зобов'язання до вчинення дій, за касаційною скаргою ОСОБА_6, поданою представником ОСОБА_7, на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2015 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, який уточнили в процесі розгляду справи, та остаточно просили:

- визнати незаконним розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Сихівська райдержадміністрація) від 05 вересня 2014 року № 335 "Про відмову в укладенні договору найму жилого приміщення";

- зобов'язати Сихівську райдержадміністрацію укласти договір найму жилого приміщення - двокімнатної квартири АДРЕСА_1, як з такими, на яких видавався ордер та видавалась житлова площа;

- визнати їх наймачами вказаної квартири на підставі розпорядження Виконавчого комітету Львівської міської ради від 20 вересня 1990 року № 335 після смерті ОСОБА_8;

- визнати за ними право на зміну договору найму житлового приміщення, а саме: вказаної вище квартири у зв'язку зі смертю ОСОБА_8

На обґрунтування позовних вимог посилались на те, що на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 20 вересня 1990 року № 459 вони отримали спірну квартиру як члени сім'ї основного квартиронаймача ОСОБА_9 внаслідок знесення житлового будинку по АДРЕСА_2 у м. Львові, в якому вони проживали та були зареєстровані.

Після отримання ордера від 01 жовтня 1990 року № 001604 вони вселилися у вищевказану квартиру і проживали в ній до розірвання 27 квітня 1991 року шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_8

Разом із цим рішенням Радянського районного суду м. Львова від 17 грудня 1992 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 березня 1993 року, їх вселено в спірну квартиру як таких, що набули право на житло в установленому законом порядку, мають право на проживання та за ними є збережена житлова площа, вони не втрачали права на таку, не скористались правом на приватизацію даної квартири.

Позивачі вказали, що розпорядженням Сихівської райдержадміністрації від 05 вересня 2014 року № 335 "Про відмову в укладенні договору найму житлового приміщення" їм відмовлено в укладенні договору найму через відсутність згоди ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка з 2000 року є зареєстрованою у даній квартирі.

Посилаючись на те, що оскільки ОСОБА_8 помер, право на укладення такого договору залишилось за ними, як за членами сім'ї, на яких видавалась житлова площа, проте вони на даний час не мають укладеного договору найму жилого приміщення, оскільки зняті з реєстраційного обліку, виселені без надання іншого житлового приміщення та визнані такими, що втратили право на проживання та користування даним приміщенням, однак проживають в спірному приміщенні, оплачують всі комунальні платежі і несуть витрати з його утримання, просили задовольнити позов.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 лютого 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ОСОБА_10. на неї, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходили з того, що позивачі за рішенням суду визнані такими, що втратили право на користування спірною квартирою, та ОСОБА_6 уже відмовлялося в задоволенні позову про визнання прав на користування цією квартирою та укладення договору найму, а також, врахувавши ненадання згоди ОСОБА_5, яка проживає та зареєстрована в спірній квартирі, на укладення договору найму з позивачами, дійшли висновку про відсутність у відповідачів правових підстав на укладення таких договорів.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням виконкому Львівської міської ради від 20 вересня 1990 року № 459 "Про надання житлової площі у зв'язку зі зносом будинків" ОСОБА_8 на сім'ю з трьох осіб надано квартиру АДРЕСА_1, а 01 жовтня 1990 року йому на сім'ю з трьох осіб видано ордер № 001604 на вказану квартиру (а. с. 7, 8).

Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі ст. 61 ЖК УРСР договір найму жилого приміщення було укладено з ОСОБА_8 як основним квартиронаймачем, на ім'я якого видано ордер.

Згідно зі свідоцтвом про смерть від 11 грудня 2006 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а. с. 14).

Розпорядженням голови Сихівської райдержадміністрації від 05 вересня 2014 року № 335 позивачам: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 відмовлено в укладенні договору найму житлового приміщення через відсутність згоди ОСОБА_5, яка є зареєстрованою у спірній квартирі (а. с. 4).

За змістом ст. 103 ЖК УРСР договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім'ї і наймодавця, за винятком випадків, передбачених Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, іншими законодавчими актами Союзу РСР і цим Кодексом.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням апеляційного суду Львівської області від 13 травня 2010 року задоволено позов ОСОБА_10. в інтересах малолітньої ОСОБА_5 та визнано ОСОБА_6, ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, та виселено їх зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2013 року ОСОБА_6 відмовлено в задоволенні позову до Львівської міської ради, ЛКП "Під Зуброю", Сихівської райдержадміністрації про визнання права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 у м. Львові та зобов'язання укладення договору найму на дану квартиру.

З огляду на вказане колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості позовних вимог, оскільки виходячи із положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України та ст. ст. 61, 103 ЖК УРСР розпорядження Сихівської райдержадміністрації винесено в межах її компетенції з дотриманням вимог закону, у зв'язку із відсутністю у відповідачів правових підстав на укладення договору найму житлового приміщення при відсутності згоди ОСОБА_5, яка проживає та зареєстрована у спірній квартирі, на укладення такого договору з позивачами.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_7, відхилити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2015 року залишити без змін.