розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договорів дарування та купівлі-продажу недійсними та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3, діючи в своїх інтересах, та інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_4, звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 21 серпня 1998 року вона з ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням суду розірвано 11 листопада 2008 року. У період шлюбу у них народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час перебування сторін у шлюбі ними за спільні кошти, згідно договору купівлі-продажу була придбана квартира АДРЕСА_1, яка була зареєстрована на праві власності за відповідачем. Крім вказаної квартири, вони мали на праві приватної власності ще дві однокімнатні квартири, а саме, квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3, які вирішили продати після купівлі спірної квартири. Оскільки син теж мав право на частку в них, то такий продаж вони могли вчинити за умови забезпечення сина житлом. У зв'язку із цим, 29 грудня 2002 року вона та її колишній чоловік подарували синові Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, уклавши відповідний договір дарування. Після розірвання шлюбу, 14 листопада 2014 року ОСОБА_5 без її згоди, як співвласника майна, набутого під час шлюбу, та без урахування права їх сина на Ѕ частину квартири, уклав договір дарування, за яким подарував квартиру АДРЕСА_1 своїй матері - ОСОБА_6 У свою чергу, 1 грудня 2014 року ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу, за яким продала зазначену квартиру племіннику - ОСОБА_7 Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд визнати недійсним договір дарування спірної квартири від 14 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6; визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 1 грудня 2014 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7; визнати за сином право власності на Ѕ та за нею право власності ј частки зазначеної квартири, відповідно.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 14 листопада 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення в частині задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірна квартира належала ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності. Відчуживши усю квартиру ОСОБА_5 порушив права інших співвласників.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Судами встановлено, що з 21 серпня 1998 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 11 листопада 2008 року за рішенням суду. У період шлюбу сторін народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 придбали у спільну власність квартиру АДРЕСА_1.

29 грудня 2002 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 подарували синові Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, уклавши відповідний договір дарування, який посвідчено приватним нотаріусом та зареєстровано в реєстрі договорів під № 9074.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦПК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Правовий режим спільної часткової власності визначається Главою 26 ЦК України (435-15) з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

14 листопада 2014 року ОСОБА_5 уклав договір дарування, відповідно до умов якого подарував вищевказану квартиру своїй матері - ОСОБА_6, яка у подальшому відчужила вказану квартиру за договором дарування від 1 грудня 2014 року ОСОБА_7

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач указувала на те, що її колишній чоловік відчужив спірну квартиру, яка належала їй, чоловікові та їх сину на праві спільної часткової власності, без її згоди як співвласника, чим порушив її права та права їх неповнолітнього сина.

Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Так, вирішуючи спір, суди виходили із того, що ОСОБА_5 подарувавши своїй матері всю квартиру АДРЕСА_1, порушив права ОСОБА_3, та ОСОБА_4, як співвласників квартири.

Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Разом із тим, суди визнаючи недійсним договір дарування спірної квартири від 29 грудня 2002 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, з підстав відсутності згоди інших співвласників на відчуження квартири, що є обов'язковою умовою, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України не звернули уваги на те, що за умовами вказаного договору дарування ОСОБА_5 відчужено квартиру, у якій Ѕ належить їх сину на підставі договору дарування, а йому та позивачу по ј частині, оскільки згідно закону частки дружини і чоловіка у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності, є рівними.

Відтак, суди визнаючи недійсним договір дарування спірної квартири, у порушення норм процесуального права не звернули уваги на те, що ОСОБА_5, у тому числі, розпорядився і своєю часткою в квартирі, що є об'єктом спільної часткової власності, та дійшли передчасного висновку про недійсність вищевказаного договору про відчуження квартири в цілому.

Задовольняючи позов, суди правильно виходили із того, що позивач та неповнолітня дитина належні їм частки квартири не відчужували та згоди на їх дарування не надавали, проте не зазначили у рішенні та не мотивували у зв'язку із якими підставами є недійсним договір дарування у частині передачі у дар частки, яка належала відповідачу.

З огляду на викладене постановлені судами рішення в частині позовних вимог ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним не можна вважати законними та обґрунтованими, вони підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав передбачених ст. 338 ЦПК України.

У решті судові рішення до суду касаційної інстанції не оскаржені та предметом перегляду не є (ст. 335 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2015 року в частині позову ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.