розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 16 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 серпня 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, посилаючись на те, що 21 лютого 2013 року між ними було укладено договір позики у формі розписки, згідно якої відповідач 24 березня 2012 року отримала від нього грошові кошти в сумі 24 тис. грн., які зобов'язалась повернути до 20 травня 2013 року. Однак, у визначений строк ОСОБА_5 борг не повернула, у зв'язку із чим прострочила виконання грошового зобов'язання. З урахуванням викладеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 на його користь борг в розмірі 24 тис. грн, індекс інфляції в сумі 2 592 грн, три відсотки річних в сумі 797 грн грн, а всього 27 389 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 16 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 серпня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 27 389 грн заборгованості за договором позики. Вирішено питання про судовий збір.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до умов укладеного договору позики ОСОБА_4 зобов'язалася повернути суму позики у встановлений в договорі строк, проте своїх зобов'язань не виконала.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Судами установлено, що 21 лютого 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики у вигляді письмової розписки, відповідно до якої ОСОБА_4 24 березня 2012 року взяла у ОСОБА_3 у борг 24 тис. грн, які зобов'язалась повернути до 20 травня 2013 року (а.с. 5, 64).

Пред'являючи позов ОСОБА_3 посилався на те, що відповідач у визначений договором строк грошові кошти не повернув.

Відповідно до ст. ст. 1046- 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з положеннями ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 указувала на те, що вона в якості погашення боргу 27 серпня 2012 року передала позивачу 1 тис. дол. США, 17 вересня 2012 року також передала 1 тис. дол. США та 3 лютого 2014 року повернула 4 тис. грн, що підтверджується відповідними розписками (а.с. 65).

Суди дійшли до передчасного висновку про те, що відповідач не повертала позику, оскільки у порушення ст. ст. 57- 59, 212- 214, 303, 316 ЦПК України не надали належної оцінки наданим нею доказам повернення позивачеві частини позики. Суди не перевірили чи отримував ОСОБА_3 повернуті за наданими відповідачем розписками грошові кошти, а також чи існували між сторонами інші грошові зобов'язання, за якими відповідач міг би повертати позивачеві грошові кошти. При цьому позивач не доводив про наявність між ними інших грошових зобов'язань.

Отже, суди не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, вирішили спір на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 16 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 серпня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.