розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до гаражно-будівельного кооперативу "Схід" про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 08 грудня 2014 року, -

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до гаражно-будівельного кооперативу "Схід" про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 18 червня 2013 року на позачергових зборах він був обраний головою ГБК "Схід". Однак накази про прийняття та про звільнення його з роботи не видані, за час виконання обов'язків голови в період з 18 червня 2013 року по 10 вересня 2013 року запису до трудової книжки зроблено не було, заробітна плата не виплачувалась.

Посилаючись на порушення відповідачем вимог трудового законодавства, просив суд стягнути на його користь з гаражно-будівельного кооперативу "Схід" заборгованість із заробітної плати у розмірі 3 277, 20 грн; середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 11 вересня 2013 року по 07 серпня 2014 року у розмірі 12 507,78 грн; середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 08 серпня 2014 року по день ухвалення рішення; 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08 грудня 2014 року, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні указаних фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (ст. 179 ЦПК України).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з'ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст. ст. 58, 59 ЦПК України), окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, передбаченому ст. ст. 185, 187, 189, 212 ЦПК України, що відображається у судовому рішенні. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим.

На суд апеляційної інстанції такі обов'язки покладаються в силу ст. 303 ЦПК України.

Відповідно до положень ст. 15 Закону України "Про кооперацію", вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу зокрема належить: утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання

апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу.

Згідно ст. 16 Закону України "Про кооперацію", виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу.

У справі встановлено, що 18 червня 2013 року на позачергових зборах ГБК "Схід" ОСОБА_3 був обраний головою правління кооперативу.

На засіданні членів правління ГБК "Схід" від 02 вересня 2013 року розглянуто і задоволено заяву ОСОБА_3 про зняття з нього повноважень голови правління у зв'язку з тим, що він не є членом кооперативу та за статутом не уповноважений обиратися до керівного складу.

За змістом п. п. 34, 35 статуту ГБК "Схід", правління кооперативу обирається загальними зборами у кількості не менше трьох осіб строком на три роки. Правління обирає зі свого складу голову і його замісника (замісників).

До обов'язків правління входить: прийом вступних і пайових внесків; складання планів, кошторису та звіту; укладання договорів із будівництва і господарства, виконання інших заходів, які відповідають потребам кооперативу від імені кооперативу; представництво кооперативу в усіх судових та адміністративних установах; здійснення контролю за будівництвом гаражів; управління гаражним господарством; прийом працівників і службовців для обслуговування господарства та їх звільнення; ведення бухгалтерського обліку та діловодства кооперативу; виконання інших обов'язків, які випливають з прийнятого статуту.

Відповідно до положень ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 95 КЗпП України, ст. 3 Закону України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Стаття 21 Закону України "Про оплату праці" визначає, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що із позивачем не укладався контракт, який би визначав умови праці, доказів домовленості між сторонами про умови матеріального забезпечення і організації праці не надано, як і доказів виконання ОСОБА_3 усіх покладених статутом на голову правління обов'язків. Суд дійшов висновку про те, що за відсутності встановлення позивачу зборами кооперативу заробітної плати й укладення контракту підстави для стягнення заробітної плати, відповідно й сум відповідальності за порушення трудових прав, відсутні.

Із такими висновками погодитися не можна.

Встановивши, що позивач на зборах ГБК був обраний головою правління, суди ухвалили судові рішення про відмову позивачу у позові, не звернувши уваги на положення ст. 21 Закону України "Про оплату праці" та не взявши до уваги те, що рішення зборів не скасовано, а повноваження позивача, як голови правління, на засіданні правління припинено з тих підстав, що він не є членом кооперативу .

Територіальною інспекцією з питань праці у Харківській області встановлено, що ОСОБА_3 обрано головою правління ГБК "Схід" без належного оформлення трудових відносин: відсутній наказ про призначення на посаду, письмовий трудовий договір, внесення запису до трудової книжки, відсутнє забезпечення обліку виконаної ним роботи, нарахування і виплати заробітної плати (а. с. 4).

Фактичне виконання посадових обов'язків голови правління ГБК "Схід" ОСОБА_3 доводив посиланням на лист-звернення до Управління ПФУ в Київському районі від 20 серпня 2013 року за його підписом, скріпленим печаткою кооперативу (а. с. 10); відповідь Управління ПФУ в Київському районі від 23 серпня 2013 року на його ім'я як в. о. голови правління ГБК "Схід" (а. с. 11); фінансовий звіт від 29 липня 2013 року, підписаний ним як головою правління та бухгалтером ОСОБА_4 (а. с. 71, 72) та на акт прийому-передачі печатки ГБК "Схід" від 10 вересня 2013 року (а. с. 13).

Суд не дав оцінки вказаним доказам, обставини, на підтвердження яких подано ці документи, не перевірив.

Крім того, у запереченні на позов відповідач зазначає про неналежність виконання ОСОБА_3 обов'язків голови правління, а не про невиконання таких взагалі (а. с. 34).

Таким чином, обставини щодо фактичного виконання позивачем обов'язків голови правління кооперативу не встановлені, підставність вимог про оплату виконаної роботи не перевірена.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Стаття 237 КЗпП України (322-08) передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Обґрунтованість позову про стягнення сум, передбачених ч. 1 ст. 117, 237 КЗпП України (322-08) , залежить від вирішення позову про стягнення заробітної плати.

Враховуючи наведене, оскаржувані судові рішення на підставі ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню у повному обсязі із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах, -

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 08 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.