розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним договору; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4, треті особи: служба у справах дітей Уманської районної державної адміністрації Черкаської області, ОСОБА_6, про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності на майно, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9, на рішення апеляційного суду Черкаської області від 4 серпня 2015 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 20 грудня 2006 року у м. Турино, Італія було зареєстровано шлюб між ним та відповідачем ОСОБА_6 Зазначає, що за період перебування в шлюбі було придбано майно, на Ѕ частини якого він має право, оскільки ним передавались до України грошові перекази на ім'я відповідача ОСОБА_6 для придбання будинку у м. Умані Черкаської області. Надалі ОСОБА_6 повідомила йому про те, що за 70 тисяч Євро можна купити будинок у с. Родниківка Уманського району Черкаської області на що він погодився. Після придбання будинку 7 липня 2008 року згідно договору купівлі-продажу ним також неодноразово пересилались кошти на проведення ремонту в будинку безпосередньо на ім'я відповідача ОСОБА_6 та частково на ім'я її матері. Спільне проживання однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_6 не склалося, тому 20 травня 2010 року шлюб між сторонами було розірвано Уманським РАЦС. Після розлучення позивач звернувся до адвокатської компанії для вирішення майнового спору щодо поділу спільного майна, придбаного у шлюбі. Згодом відповідач ОСОБА_6 домовилась з ним, що вони не будуть ділити майно у судовому порядку, а добровільно продадуть будинок, і вона віддасть йому частину коштів у розмірі 50 % від продажу будинку та земельної ділянки. Дану домовленість було підтверджено розпискою написаною власноручно ОСОБА_6 в присутності адвокатів, а також він видав довіреність на ім'я адвоката ОСОБА_10 для реалізації зазначеної домовленості із ОСОБА_6

Також зазначає, що у березні 2014 року він випадково дізнався про те, що спільний будинок було продано ОСОБА_6 другому відповідачу ОСОБА_7 Вважає, що відповідач ОСОБА_6 вчинила шахрайські дії при укладенні договору купівлі продажу, так як надала неправдиву інформацію, про те що будинок належить лише їй особисто та не є спільною власністю подружжя. Після отримання копії договору купівлі-продажу від 4 квітня 2012 року він зрозумів, що спірний будинок та земельну ділянку продано без погодження з ним як співвласником, а тому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку та договір купівлі - продажу земельної ділянки від 4 квітня 2012 року.

У серпні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, посилаючись на те, що 4 квітня 2012 року між нею та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Марченко Н.Н. На обґрунтування зустрічного позову зазначала, що відповідно до п. 1 вказаного договору продавець продав та передав у власність, а покупець купив та прийняв у власність будинок АДРЕСА_1 За придбаний будинок та земельну ділянку покупець згідно п.п. 2.1 договору сплатила продавцю грошову суму в розмірі 158 900 грн та 44 667 грн. 1 червня 2012 року договір купівлі-продажу житлового будинку був зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за власником ОСОБА_7

Зазначає, що на момент підписання договорів купівлі-продажу, вищевказані житловий будинок та земельна ділянка належали ОСОБА_6 на праві приватної власності, а тому на момент укладення договорів ОСОБА_12 мала зареєстроване в установленому законом порядку право власності на житловий будинок і земельну ділянку. Зазначає, що вона не мала сумнівів з приводу того, що ОСОБА_6 є власником житлового будинку та земельної ділянки, і мала право на укладання договору купівлі-продажу цього майна, оскільки на момент вчинення правочину з боку продавця були надані всі документи, які підтверджують право власності, які були перевірені як нотаріусом так і нею. Вважає, що вона має статус добросовісного набувача житлового будинку, якого набула з підстав, передбачених ст. 330 ЦК України, тому просила суд визнати її добросовісним набувачем житлового будинку та земельної ділянки, визнати за нею право власності.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 3 квітня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 4 квітня 2012 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, який посвідчений державним нотаріусом Уманської міської нотаріальної контори Марченко Н.М., зареєстрований в реєстрі за № 4-725. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 4 квітня 2012 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, який посвідчений державним нотаріусом Уманської міської нотаріальної контори Марченко Н.М., зареєстрований в реєстрі за № 4-727. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 4 серпня 2015 року рішення місцевого суду в частині позовних вимог ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_8 - ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним правочину з підстав недотримання норм ст. 65 СК України - ненадання ним згоди як подружжя на продаж спірного будинку та земельної ділянки, без зазначення норм ЦК України (435-15) . Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що згодою позивача ОСОБА_4 було підтверджено його волевиявлення на відчуження майна (арк. справи 230, том 1), таку згоду ним не відкликано, а позовних вимог про витребування майна у добросовісного набувача чи порушення інших законних прав заявлено не було.