розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог - товариство з обмеженою відповідальністю "Роднічок", про стягнення кредитної заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог - товариство з обмеженою відповідальністю "Роднічок", про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 17 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 15 квітня 2015 року,

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - Банк) звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору від 18 жовтня 2007 року, укладеного між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" правонаступником якого є Банк та товариством з обмеженою відповідальністю "Родничок" (далі - ТОВ "Родничок"), останньому було відкрито невідновлювану кредитну лінію в сумі 39 955 597 грн терміном до 31 липня 2013 року. Виконання умов кредитного договору забезпечено договором поруки від 29 серпня 2012 року, укладеним між Банком та ОСОБА_4, за умовами якого останній поручився солідарно відповідати перед банком за виконання ТОВ "Родничок" зобов'язань за кредитним договором. Невиконання ТОВ "Родничок" взятих на себе зобов'язань за кредитним договором призвело до утворення заборгованості, яка з урахуванням збільшення позовних, становить 52 810 426,83 грн, яку просив стягнути з поручителя.

У травні 2014 року ОСОБА_4 пред'явив зустрічний позов, у якому просив визнати припиненим договір поруки від 29 серпня 2012 року, укладений між ним та Банком.

Позов мотивував тим, що ТОВ "Родничок" допустило порушення своїх кредитних зобов'язань в частині погашення щомісячних платежів

31 серпня 2012 року, а тому у Банку з 1 вересня 2012 року виникло право звернення до суду для примусового стягнення заборгованості. Вказував, що він, як поручитель, не отримував жодних вимог від банку. Вважає, що Банком пропущено шестимісячний строк пред'явлення до нього, як до поручителя, вимоги про погашення кредитної заборгованості ТОВ "Родничок", а тому, в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України, договір поруки є припиненим.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 17 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 15 квітня 2015 року, позов Банка задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Банка заборгованості за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року в розмірі 52 810 426,83 грн, яка складається з: непогашеної суми кредиту в розмірі 36 753 212,25 грн, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 12 039 985,85 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитом в розмірі 4 017 228,78 грн, та судовий збір в розмірі 3 654 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити Банку в задоволенні позову, зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційного суд, виходив із того, що через невиконання ТОВ "Родничок" зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість у розмірі 52 810 426,83 грн, яка добровільно сплачена не була, а тому підлягає стягненню в судовому порядку.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що 18 жовтня 2007 року між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" правонаступником якого є Банк та

ТОВ "Родничок" було укладено кредитний договір, за умовами якого останньому було відкрито невідновлювану кредитну лінію в сумі 39 955 597 гривень терміном до 31 липня 2013 року.

Виконання умов договору забезпечено договором поруки від 29 серпня 2012року, укладеним між Банком та ОСОБА_4, за умовами якого останній поручився солідарно відповідати перед банком за виконання ТОВ "Родничок" зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Таким чином, якщо кредитор змінює на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, то передбачений ч. 4 ст. 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

Так, у даній справі, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу ОСОБА_4 посилався на пропуск Банком шести місяців для пред'явлення позову до нього, як поручителя.

Даний висновок спростовується матеріалами справи.

Так, 23 липня 2013 року на адресу поручителя ОСОБА_4 була надіслана вимога щодо сплати чергових платежів на погашення заборгованості, згідно із графіком, відсотків та пені на загальну суму 3 165 347,86 грн (а. с. 133-135, т. 1).

Тобто дана вимога не свідчить про те, що Банк скористався правом про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 27 серпня 2014 року з ТОВ "Родничок" на користь Банку стягнуто заборгованість за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року у розмірі 43 688 207,11 грн, із яких: 36 768 490,05 грн - заборгованість по поверненню кредитних коштів; 6 493 137,64 грн - прострочена заборгованість за відсотками;

426 579,42 грн - пеня за простроченим кредитом та відсотками.

9 січня 2014 року кредитор використав своє право на дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, надіславши боржнику ТОВ "Родничок" та поручителю ОСОБА_4 вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів.

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Таким чином, пред'являючи позов у березні 2014 року до поручителя, Банком не пропущено встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явить вимоги до поручителя.

Доводи касаційної скарги щодо збільшення обсягу відповідальності поручителя за умовами додаткової угоди від 29 серпня 2012 року не заслуговують на увагу, оскільки останній надав згоду на зміну умов, що підтверджено його підписом (а. с. 34-39, т. 1).

Установивши, що боржником ТОВ "Родничок" порушено умови кредитного договору, а позивач використав право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, надіславши їм 9 січня 2014 року вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, суди дійшли правильного висновку про стягнення заборгованості та вірно відмовив у визнанні поруки припинено.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, під час розгляду справи судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи висновок суду не спростовують, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.