розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Шепетівського міського відділу управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та зняття з реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2015 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 16 березня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що після смерті батька - ОСОБА_6, успадкував будинок АДРЕСА_1 Шепетівського району Хмельницької області. Згодом він дізнався, що у вказаному будинку зареєстрована його племінниця - ОСОБА_4, яка з 2001 року по 2013 року проживала разом зі своєю бабою, ОСОБА_7, у будинку АДРЕСА_2 Шепетівського району Хмельницької області. На теперішній час відповідачка навчається на ІІ курсі Київського національного лінгвістичного університету, участі в утриманні будинку не приймає, в спірному житловому приміщенні не проживає, він їй перешкод у цьому не чинив.

Ураховуючи наведене, позивач просив визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 16 березня 2015 року рішення міськрайонного суду змінено, виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на статті 71, 72 ЖК УРСР. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_3 у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка не проживала у спірному будинку понад один рік з поважних причин, а припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє її права користування цим будинком.

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що на момент пред'явлення даного позову не сплинув річний строк, передбачений ст. 405 ЦК України, протягом якого за відповідачкою зберігається право користування жилим приміщенням. Також виключив посилання на ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР.

Проте повністю погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що власником будинку АДРЕСА_1 Шепетівського району Хмельницької області був ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після його смерті спадщину прийняв ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2009 року матір ОСОБА_4 - ОСОБА_9 з 1 березня 2008 року визнано безвісно відсутньою.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 березня 2010 року встановлено, що ОСОБА_8 з 2001 року ухилявся від виконання батьківських обов'язків, не надавав матеріальної допомоги дочці, ОСОБА_4, та позбавлений батьківських прав щодо неї.

Розпорядженням Шепетівської районної державної адміністрації від 30 червня 2010 року № 231/2010-р ОСОБА_7 призначено піклувальником ОСОБА_4

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 серпня 2013 року за ОСОБА_3 визнано право власності на спірний будинок в порядку спадкування після смерті батька, ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Згідно довідки Шепетівського міського відділу управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 6 лютого 2015 року № 314 ОСОБА_4 зареєстрована у АДРЕСА_1 з 15 березня 2012 року.

Згідно довідки Київського національного лінгвістичного університету від 13 листопада 2014 року ОСОБА_4 з 1 вересня 2013 року по теперішній час навчається на денному відділенні факультету германської філології Київського національного лінгвістичного університету.

Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням.

У ч. 2 ст. 405 ЦК України зазначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї понад рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Апеляційний суд врахував наведене та вважав, що станом на момент пред'явлення позивачем позову у січні 2015 року, не сплинув річний строк, встановлений ч. 2 ст. 405 ЦК України, протягом якого за відповідачкою зберігається право користування жилим приміщенням.

При цьому у порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд виходив з того, що відповідачка не проживає у спірному будинку з 1 вересня 2013 року, тобто більше ніж один рік. Отже, висновки апеляційного суду щодо відсутності підстав для визнання відповідачки такою, що втратила право користування жилим приміщенням через недотримання строку не проживання є передчасними, а інших доводів апеляційної скарги суд не перевірив.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 16 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.