Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О.В., розглянувши касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни на ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 травня 2015 року та рішення Мукачівського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі ПАТ КБ ПриватБанк звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 29 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір SAMDN20000016859130, за умовами якого ПАТ КБ ПриватБанк надало відповідачу ОСОБА_3 кредит у розмірі 2 000 доларів зі сплатою відсотків за користування кредитом. У забезпечення виконання зобов'язання 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4. було укладено договір поруки. ОСОБА_3 належним чином не виконував зобов'язання за зазначеним кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 6 946,05 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 91 201,6 гривень.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 20 травня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

У касаційній скарзі представник Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" - Шуліка А.В., посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 травня 2015 року та рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 лютого 2015 року, ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідно до положень частини 1 статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального права чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши касаційну скаргу, ознайомившись із змістом оскаржуваних судових рішень, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до частини 2 статті 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 29 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір SAMDN20000016859130, за умовами якого ПАТ КБ ПриватБанк надало відповідачу ОСОБА_3 кредит у розмірі 2 000 доларів зі сплатою відсотків за користування кредитом. У забезпечення виконання зобов'язання 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4. було укладено договір поруки. ОСОБА_3 належним чином не виконував зобов'язання за зазначеним кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 6 946,05 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 91 201,6 гривень.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ ПриватБанк, суд першої інстанції виходив із того, що банк пропустив строк позовної давності, початок перебігу якого почався з березня 2009 року, коли стало відомо про порушення його права, оскільки заборгованість за грошовими зобов'язаннями виникла з 24 жовтня 2009 року, а банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише у листопаді 2014 року.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов'язки виникають у кожного контрагента.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Питання щодо застосування строку позовної давності відповідно до

статті 256 ЦК України, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, заявлялося в суді першої інстанції.

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що строк позовної давності банком не пропущено, оскільки кредитний договір кожного року, починаючи з 2009 року автоматично лонгувався кожні 12 місяців. Сторони чітко визначили строк його дії до 23 жовтня 2015 року, а тому строк позовної давності сплине лише 23 жовтня 2018 року.

Доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не підтверджені скаржником.

Пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів.

ПАТ КБ "ПриватБанк" не зазначає про переукладення договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Суди апеляційної й касаційної інстанцій вірно визначилися з характером спірних правовідносин, які виникли між сторона, дали їм належну оцінку, вірно застосували норму матеріального права.

Аналогічна правова позиція з аналогічних правовідносин була висловлена у постанову Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року № 6-167цс14.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Керуючись ч.4 п.5 ст. 328 ЦПК України,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни на ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 травня 2015 року та рішення Мукачівського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.